Парфуми

Бальдіні повернувся, щоб іти. Та в дверях стояв цей малий згорблений чоловічок, про якого він уже й забув.

— Гаразд, — мовив Бальдіні. — Перекажи майстрові, що шкіра добра. Я прийду завтра й розрахуюся.

—Звичайно, — відповів Гренуй, все ще стоячи й загороджуючи дорогу Бальдіні, який зібрався йти з майстерні.

Бальдіні трохи здивувався, але був такий недогадливий, що пояснив собі поведінку хлопця його сором'язливістю.

—Чого тобі? — запитав Бальдіні. — Ти хочеш мені ще щось сказати? То кажи швиденько!

Гренуй стояв спантеличений, дивлячись на Бальдіні поглядом, що виказував наче побоювання, але насправді був сповнений пильної цікавості.

—Я хочу працювати у вас, метре Бальдіні. У вас, у вашій крамниці.

Це прозвучало не як прохання, а як вимога, яку хлопець не вимовив, а видавив, просичав по-зміїному. І знову Бальдіні прийняв страшенну Гренуєву самовпевненість за хлоп'ячу безпорадність. Він люб'язно всміхнувся до малого.

—Ти ж учень чинбаря, сину мій, — сказав Бальдіні. — Я не знаю, що може робити в мене учень чинбаря. Помічника я маю, а учень мені не потрібен.

—Ви хочете напахати ці козячі шкіри, метре Бальдіні? Шкіри, які я вам приніс? Адже ви хочете їх напахати? — просичав Гренуй, не звертаючи уваги на відповідь Бальдіні.

—Так, — сказав Бальдіні.

—«Амуром та Псіхеєю» Пелісьє? — провадив Гренуй, знітившись іще дужче.

По тілу Бальдіні пробіг переляк. Не тому, що він здивувався, звідки хлопець це знає, а просто від самої вже назви тих ненависних парфумів, за розгадуванням секрету яких він провів цілий день і зазнав поразки.

—Як ти прийшов до такої безглуздої думки, ніби то я хочу скористатися чужими парфумами для...

—Ви ними пахнете! — прошипів Гренуй. — Вони у вас на чолі, а в правій кишені ви маєте хустинку, просякнуту ними. Але «Амур та Псіхея» — погані парфуми, бо в них забагато бергамоту та розмарину і мало трояндової олії.

—Ага, — промовив Бальдіні, вкрай здивований таким поворотом розмови. — Що ще?

—Апельсиновий цвіт, солодкий лимон, гвоздика, мускус, жасмин, винний спирт і щось таке, назви чого я не знаю, ось тут, бачите? В оцій пляшці! — І він показав пальцем у темряву.

Бальдіні повів у той бік свічником, його погляд простежив за хлопцевим пальцем і впав на пляшку з сіро-жовтим бальзамом, що стояла на полиці.

—Стиракс? — запитав він.

Гренуй кивнув головою.

—Так, там стиракс. — Тоді скоцюрбився, немов від судоми, і промимрив добрий десяток разів слово «стиракс»: — Стиракс, стиракс, стиракс...