Парфуми
- Автор: Зюскинд Патрик
- Год: 1993
- Язык: украинский
- Переводчик: С. Фрідріх
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Парфуми». Краткое содержание книги:
Герой роману Жан-Батіст Гренуй відверта потвора, яку автор порівнює з кліщем: «…він був такий живучий, як витривала бактерія, і невибагливий, як кліщ, що сидить на дереві, існуючи завдяки одній крихітній краплині крові, яку здобув кілька років тому». І справді, він не тільки не мав особливого таланту, але — що значно гірше — не мав моральних засад, не мав совісті, не жалів нікого й не цінував чужого життя. Звичайно від такої людини усі намагаються триматися якнайдалі. Але що як він їм стає потрібним? Гренуй, не мавши власного запаху, тонко розпізнавав чужі і навіть умів їх компонувати, створюючи чудові парфуми без усяких рецептів. Це було справжнє мистецтво, яким він оволодів. Здавалося б, це прекрасно, бо людина, яка володіє мистецтвом, заслуговує на визнання. Проте не Гренуй. Ним керувала зовсім не любов до мистецтва і не любов до людей. Він ненавидів усіх і того ж часу жадав їхнього визнання. Створивши особливі парфуми, здатні викликати любов до нього, він насолоджувався запахом, якого насправді не мав. Але натовпу було все одно. Перед ними стояв чоловік, засуджений за численні вбивства молоденьких дівчат, запахи яких він вкрав. Він був справжнім монстром, уособленням зла, але вони шаленіли через любов до нього, не розрізняючи митця-злочинця і мистецтва, яке він уособлював…
Бальдіні майже благоговійно встав і ще раз підніс хустинку до носа. «Чудово, чудово... — мурмотів він, жадібно принюхуючись. — Вони ніжні, у них весела вдача, вони, мов мелодія, створюють по-справжньому гарний настрій... Тю, нісенітниця — гарний настрій!» І він, сердито кинувши хустинку на стіл, повернувся й пішов у найтемніший куток кімнати, ніби соромлячись свого захвату.
Смішно! Він докотився до таких дифірамбів: Немов мелодія... Веселі... Чудові... Гарний настрій...
Дурниця! Дитяча дурниця! Миттєве враження. Давня помилка. Справа темпераменту. Це, безперечно, від італійської спадщини. Не оцінюй, поки нюхаєш! Це ж перше правило, Бальдіні, старий остолопе! Нюхай, поки нюхаєш, а оцінюй, коли вже понюхав! «Амур та Псіхея» — парфуми рівні. Цілком вдалий виріб. Майстерно виконана халтура. Щоб не сказати омана. А від такого чоловіка, як Пелісьє, чогось іншого, крім омани, годі й чекати. Звичайно, такий тип, як Пелісьє, не виробив і десятка парфумів. Негідник обманював людей вишуканим умінням, пантеличив нюх прекрасною гармонією; цей чоловік був вовком в овечій шкурі класичного мистецтва запахів, одне слово, талановитий монстр. А це гірше, ніж правовірний халтурник.
Але ж ти, Бальдіні, не даси пошити себе в дурні. Ти тільки мить був у полоні халтури. А хто знає, як ці парфуми пахнутимуть через годину, коли вивітряться найнетривкіші їхні складові і наперед виступить їхня центральна будова? Чи як вони пахнутимуть сьогодні ввечері, коли сприйматимуться лише ті важкі, темні компоненти, що ховаються тепер, наче в сутінках, під м'якими, прозорими квітковими завісами? Почекай, Бальдіні!
Друге правило говорить: парфуми живуть у часі; в них є юність, зрілість і старість. І лише якщо вони на всіх трьох вікових стадіях пахнуть однаково приємно, їх можна вважати вдалими. Вже не раз траплялося так, що суміш, яку ми робили, при першій спробі пахла надзвичайно свіжо, через короткий проміжок часу — гнилими фруктами, а потім і зовсім бридко — тільки дур'яном, якого поклали надто багато. І взагалі, обережніше з дур'яном! Одна зайва краплина може спричинити катастрофу. Давнє джерело помилок. Хто знає, може, Пелісьє попадеться якраз на дур'янові? Може, до вечора від його амбіційних «Амура та Псіхеї» залишиться тільки дух котячої сечі? Побачимо.
Ми їх понюхаємо. Як ото гостра сокира ділить дерев'яну колоду на найменші полінця, так і наш нюх розколе ці парфуми на окремі деталі. І тоді виявиться, що цей нібито чарівний аромат виник у звичайнісінький, досить відомий спосіб. Ми, Бальдіні, парфюмер, викриємо заміри оцтовара Пелісьє! Ми зірвемо маску з його пики! І доведемо цьому «новаторові», чого варте давнє ремесло. Ми ретельно скопіюємо його модні парфуми. Наші руки виготовлять їх заново, і то так бездоганно, що сам хорт не відрізнить їх від оригіналу. Ні! Цього нам не досить! Ми їх ще й удосконалимо. Ми виявимо хиби і, викорінивши їх, підсунемо йому під ніс: ти, Пелісьє, халтурник! Ти нікчема з нікчем! Ти в парфюмерному ремеслі вискочень і більш нічого!
А тепер за роботу, Бальдіні! Нагостри носа і нюхай без сентиментальностей! Розклади цей запах за всіма правилами мистецтва! До сьогоднішнього вечора ти повинен мати формулу!
І він знову кинувся до письмового столу, дістав папір, чорнило та свіжу хустинку й, налаштувавши все, почав свою аналітичну роботу. Він швидко проносив насичену свіжими парфумами хустинку попід носом, намагаючись виловити з хмаринки запаху ту чи іншу складову, щоб потім, тримаючи хустинку на відстані випростаної руки, негайно занотувати назву розгаданої складової, тоді пронести хустинку попід носом знову, впіймати ще один ароматичний фрагмент і так далі...
Він пропрацював без упину дві години. Все метушливішими ставали його рухи, все нервовішим — поскрипування пера на папері, все більшими — дози парфумів, які він витрушував із флакона на хустинку, щоб піднести її до носа.
Він уже навряд чи щось сприймав, одурманений ефірними субстанціями, яких надихався, не впізнавав більше того, що, здавалося, без сумніву аналізував на початку своїх досліджень. Він знав, що нюхати далі безглуздо. Він ніколи не довідається, з чого складаються ці новомодні парфуми, у всякому разі не сьогодні, але й не завтра, коли його ніс, дасть Бог, відпочине. Бальдіні ніколи цього не вчився. Розколювати запах, ділити ціле було йому просто бридко. Це його не цікавило. Він уже нічого не хотів.