Північне сяйво
- Автор: Пулман Филип
- Серия: Темні початки #1
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Клуб сімейного дозвілля
- ISBN: 9789663437439
- Переводчик: Сергей Савченко
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Північне сяйво». Краткое содержание книги:
— Він розкаже тобі правду. А як читати по ньому, ти сама здогадаєшся. Тепер іди — світає, біжи до своєї кімнати, поки тебе ніхто не бачив.
Він загорнув інструмент в оксамит і сунув його їй у руки. Він виявився несподівано важким. Потім Ректор ніжно поклав свої руки їй на голову і замовк.
Вона підвела очі й запитала:
— Що ви збиралися сказати про дядька Ізраеля?
— Твій дядько подарував його Коледжу Джордана кілька років тому. Мабуть, він…
Не встиг він закінчити, як почувся наполегливий стук у двері. Вона відчула, як його руки мимовільно здригнулися.
— Швидше, дитино, — тихо сказав він. Закони цього світу дуже жорстокі. Чоловіків і жінок змиває хвилями в одну течію навіть більш безжалісно, ніж ти можеш уявити. Нехай у тебе все буде добре, благословляю тебе, дитино, благословляю. Слухайся себе.
— Дякую, Ректоре, — вдячно відповіла вона. Стискаючи пакунок на грудях, вона вийшла з кабінету
через двері, що вели у сад, і, озирнувшись, побачила дей-мона Ректора, який дивився на неї з підвіконня. Небо посвітлішало, в повітрі відчувалася легка свіжість.
— Що це в тебе? — спитала пані Лонсдейл, з брязкотом закриваючи стареньку валізу.
— Це дав мені Ректор. Воно поміститься у валізі?
— Надто пізно. Я вже її не відкрию. Що б це не було, воно поміститься тобі в кишеню пальта. Біжи до комори; не змушуй їх чекати…
Лише після прощання зі слугами нагорі та з пані Лонсдейл вона згадала про Ррджера й відчула себе винною за те, що зовсім не думала про нього відтоді, як зустріла місіс Коль-тер. Як швидко все сталося!
А зараз вона була на шляху до Лондона — сиділа біля вікна в дирижаблі, гострі пазурі на задніх лапах Пантелей-мона-горностая вчепилися їй у стегно, тоді як передніми лапами він спирався на підвіконня, не в змозі відвести від нього погляд. Поряд із Лірою місіс Кольтер вивчала якісь папери, але невдовзі вона відклала їх і заговорила. Яка чудова була її розповідь! Ліра була зачарована; але цього разу не північчю, а Лондоном, ресторанами й балами, прийо-
мами в посольствах та міністерствах, інтригами між Уайт Холом та Вестмінстером. Ліра була зацікавлена цим навіть більше, ніж змінами пейзажу під дирижаблем. Те, що розповідала місіс Кольтер, здавалося, супроводжувалося духом дорослості, чимось тривожним, але водночас захоплюючим: це був дух розкоші.
Посадка у Фолькшельських Садах, подорож на човні через широку коричневу річку, величний ряд маєтків на набережній, де огрядний швейцар (різновид чергового з медалями) привітав місіс Кольтер та підморгнув Лірі, яка виразно зміряла його поглядом…
А потім квартира…
Ліра лише охнула.
Вона бачила багато краси за своє коротке життя, але це була краса Коледжу Джордана, оксфордська краса — пишна, кам'яна й мужня. У Коледжі Джордана багато що було величним, але ніщо не було принадливим. У квартирі місіс Кольтер все було не таким. Вона була сповнена світла, тому що всі вікна виходили на південь, стіни були покриті ніжними шпалерами з золотими та білими смужками. Чарівні картини в позолочених рамах, антикварне дзеркало, вигадливі підставки для анібаричних ламп із прикрашеними рюшами абажурами; також рюші на диванних подушках, фіранки з квітчастим малюнком, килим на підлозі у вигляді листка; і кожна поверхня була заставлена, як здалося недосвідченому оку Ліри, чарівними маленькими фарфоровими скриньками, пастушками й арлекінами.
Пані Кольтер з посмішкою дивилася на Лірине захоплення.
— Так, Ліро, — сказала вона, — тобі ще багато чого треба побачити! Знімай пальто, я відведу тебе у ванну. Ти
можеш умитися, а потім ми пообідаємо та підемо за покупками…
Ванна була іншим дивом. Ліра звикла вмиватися твердим жовтим милом з пом'ятого таза, вода з крана в ньому була в найкращому разі теплою й завжди з іржею. Але тут вода була гарячою, мило блідо-рожевим й ароматним, рушники — товстими й м'якими. А навколо затемненого дзеркала були маленькі рожеві вогники, і коли Ліра подивилася в нього, то побачила м'яко освітлену постать, яка досить відрізнялася від тієї, яку Ліра знала.
Пантелеймон, який імітував деймона місіс Кольтер, кривляючись, присів на край ванни.
Вона штовхнула його в мильну воду й раптом пригадала, що алетіометр був у кишені її пальта. Вона залишила його на стільці в кімнаті. А вона ж обіцяла Ректорові тримати це в секреті від місіс Кольтер…
Це бентежило. Пані Кольтер була такою доброю й мудрою, але ж Ліра бачила, як Ректор намагався отруїти лорда Ізраеля. Хто з них заслуговує на те, щоб його слухатися?
Вона швидко витерлася та поспішила у вітальню, де лежало її пальто, звичайно, непорушене.