Північне сяйво
- Автор: Пулман Филип
- Серия: Темні початки #1
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Клуб сімейного дозвілля
- ISBN: 9789663437439
- Переводчик: Сергей Савченко
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Північне сяйво». Краткое содержание книги:
— Я зустріла його в Королівському Арктичному Інституті, — продовжувала пані Кольтер. — Насправді, я сьогодні тут почасти завдяки цій зустрічі.
— Ви теж дослідник? — здивувалася Ліра.
— Певною мірою. Я була на півночі декілька разів. Минулого року я провела три місяці в Гренландії, досліджуючи Аврору.
Це було те, що треба, — ніхто й ніщо більше не існувало для Ліри.
Вона з благоговінням дивилася на пані Кольтер і захоплено й мовчазно слухала її розповіді про будівництво іглу, полювання на тюленів, переговори з лапландськими знахарями. Дві інші жінки-вчені не мали нічого цікавого, щоб розповісти, тому сиділи мовчки, доки не увійшли чоловіки.
Пізніше, коли гості вже пішли, Ректор сказав:
— Залишся, Ліро. Я хочу поговорити з тобою. Іди до мого кабінету, сядь там і чекай на мене.
Здивована, втомлена та схвильована Ліра зробила, як їй сказали. Слуга Казинс провів її і навмисно залишив двері відчиненими, аби бачити, що вона робить, з холу, де він допомагав людям одягатися. Ліра поглядом шукала пані Кольтер, але не бачила її, а потім до кабінету увійшов Ректор і зачинив двері.
Він важко сів у крісло біля каміна. Його деймон опустився на спинку крісла й сів біля голови хазяїна, уп'явшись своїми напівзаплющеними очима в Ліру. Тихо сичала лампа, коли Ректор сказав:
— Отже, Ліро, ти розмовляла з пані Кольтер. Тобі сподобалося, що вона розповідала?
— Так!
— Вона чудова леді.
— Вона прекрасна. Вона найкраща людина, яку я будь-коли зустрічала.
Ректор зітхнув. У своєму чорному костюмі та чорній краватці він виглядав настільки подібним до свого деймо-на, наскільки це можливо. Раптом Ліра подумала, що одного дня, дуже скоро, він буде похований у склепі під молитовнею, й майстер вигравірує зображення його дей-мона на мідній дошці на його труні, і його ім'я буде написане поруч.
— Мені треба було ще раніше поговорити з тобою, Ліро, — сказав він за кілька хвилин. — У будь-якому разі я б це зробив, але час лине швидше, ніж я думав. Ти була в безпеці тут, у Джордані, моя люба. Гадаю, ти була щасливою. Тобі не легко було слухатися нас, але ми тебе дуже любимо, і ти ніколи не була поганою дитиною. В тобі багато добра й чарівності, та й багато рішучості. Тобі все це буде потрібне. Різні речі відбуваються в світі, я намагався захистити тебе від них, залишаючи у Джордані, але далі це неможливо.
Вона уважно дивилася на нього. Куди він хоче її відправити?
— Ти знаєш, що колись тобі необхідно почати вчитися, — продовжував Ректор. — Ми навчили тебе дечого тут, але не як належить і без системи. Наше знання іншого роду. Тобі потрібно навчитися того, чого тебе не можуть навчити старі вчені, особливо зараз, у твоєму віці. Ти була відірвана від цього. Ти не дитина слуг — ми не можемо віддати тебе на всиновлення якійсь міській родині. Вони б піклувалися про тебе, як могли, але тобі потрібне інше. Розумієш, Ліро, я кажу тобі, що частина твого життя, пов'язана з Коледжем Джордана, закінчується.
— Ні, — відповіла вона, — я не хочу кидати Джордан. Мені тут подобається. Я хочу залишитися тут назавжди.
— Коли ти молодий, то думаєш, що все триватиме вічно. На жаль, це не так. Ліро, спливе небагато часу — два чи три роки — і ти станеш молодою жінкою, вже не дитиною. Молодою леді. І повір мені, Коледж Джордана буде здаватися тобі не кращим місцем, щоб жити в ньому.
— Але це мій дім!
— Він був твоїм домом. Але зараз тобі потрібне ще щось.
— Не школа. Я не піду до школи.
— Тобі потрібне жіноче оточення. Жіночий нагляд. Слово жіночий асоціювалося у Ліри лише з жінками-
вченими, і вона мимоволі скривилася. Бути вигнаною з величності Джордана, пишноти й слави освіченості в похмурий цегляний інтернат коледжу на півночі Оксфорда зі старомодними жінками-вченими, які пахли капустою й нафталіном, як ці дві на вечері!
Ректор помітив її вираз обличчя й побачив очі Панте-леймона-тхора, які блиснули червоним.
Він сказав:
— Я мав на увазі місіс Кольтер.
Поступово хутро Пантелеймона змінилося з жорсткого коричневого на м'яке біле. Очі Ліри розширилися.
— Справді?
— Вона знайома з лордом Ізраелем. Твій дядько, звичайно, дуже зацікавлений у твоєму добробуті, і коли місіс Кольтер почула про тебе, вона одразу ж запропонувала допомогу. Містера Кольтера немає, до речі; вона вдова, її чоловік загинув дуже печально наглою смертю кілька років тому. Отож пам'ятай про це, перш ніж щось запитати.
Ліра з нетерпінням кивнула головою і спитала: