Північне сяйво
- Автор: Пулман Филип
- Серия: Темні початки #1
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Клуб сімейного дозвілля
- ISBN: 9789663437439
- Переводчик: Сергей Савченко
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Північне сяйво». Краткое содержание книги:
Вона озирнулася на темний двір, де одягнуті в мантії постаті учених вже по одному та по двоє повільно рухалися у напрямку комори. їхні деймони або поважно йшли, або полохливо літали туди-сюди, або ж просто сиділи на плечах своїх господарів. У їдальні вже запалювали світло; Ліра бачила, як вітражі вікон ставали яскравішими, коли слуга підходив до столів та засвічував гасові лампи. Дзвоник економа сповістив, що до вечері залишилося півгодини.
Це був її світ. Вона хотіла, щоб він назавжди залишався таким. Але навколо відбувалися зміни, хтось викрадав дітей. Ліра сиділа на верхівці даху, підпираючи руками підборіддя.
— Ми врятуємо його, Пантелеймоне, — сказала вона… Він відповідав їй з труби карканням грака:
— Це буде небезпечно.
— Звісно! Я знаю!
— Пам'ятай, що вони говорили у вітальні.
— Що?
— Щось про дитину в Арктиці. Єдину, яка не притягала Пил.
— Вони сказали, це була повноцінна дитина… Що це означає?
— Мабуть те, що вони зроблять з Роджером, з циганчатами та з іншими дітьми.
— Що?
— Ну, що означає повноцінна?
— Не знаю. Може, вони розділяють їх навпіл. Я впевнена, вони роблять з них рабів. Вони там потрібні. В них, мабуть, є шахти. Уранові шахти для дослідження атома. Впевнена, що так і є. І якби вони посилали в шахти дорослих, ті б помирали, тому вони використовують дітей, адже діти дешевше коштують. Ось що вони роблять з ними.
— Я думаю…
Але Пантелеймону довелося зачекати з розповіддю про те, що він думає, бо хтось закричав знизу.
— Ліро! Ліро! Негайно сюди!
Почувся стукіт у шибку. Ліра знала цей голос і цю нетерплячість: це була пані Лонсдейл — домоправителька. Ніщо не могло сховатися від неї.
З холодним виразом обличчя Ліра зісковзнула з даху в жолоб і влізла до кімнати через вікно. Пані Лонсдейл із дзвінким шумом наливала воду в пом'ятий таз.
— Скільки разів тобі казали не лазити туди… Подивись не себе! Лише поглянь на свою спідницю — вона ж брудна! Зараз же зніми її та вмийся, а я знайду щось пристойне, що залишилося ще без дірок. Чому ти не можеш бути чистою та охайною…
Ліра надто насупилася, щоби спитати, чому вона повинна вмитися й переодягнутися, а дорослі ніколи нічого самостійно не пояснювали. Вона стягнула сукню через голову й кинула її на вузьке ліжко, потім неохоче почала вмиватися, тимчасом як Пантелеймон, тепер вже канарка, підстрибував ближче й ближче до деймона пані Лон-сдейл — великого мисливського собаки, марно намагаючись роздратувати його.
— Погляньте, що діється в цій шафі! Ти не прибирала в ній цілу вічність! Подивись, яке зім'яте це…
Подивись на це, подивись на те… Ліра не хотіла дивитися. Вона заплющила очі, витираючи обличчя вафельним рушником.
— Тобі доведеться надягти все, як є. Немає часу прасувати. Боже мій, дівчино, подивись на свої коліна — поглянь, у якому вони стані…
— Не хочу ні на що дивитися, — пробурмотіла Ліра. Пані Лонсдейл ляснула її по нозі.
— Мийся, — рішуче наказала вона. — Ти змиєш весь цей бруд.
— Навіщо? — зрештою відповіла Ліра. — Зазвичай я не мию колін. Ніхто не буде дивитися на мої коліна. Навіщо ж тоді я їх митиму? Вам також наплювати на Род-жера, як і кухарю. Лише я одна…
Ще один ляпас по другій нозі.
— Досить цих дурниць. Я — Парслоу, як і батько Род-жера. Він мій троюрідний брат. Присягаюсь, ти цього не знала, тому що, впевнена, ніколи не питала, пані Ліро. Гадаю, це ніколи не спадало тобі на думку. Тому не звинувачуй мене в тому, що я не дбаю про хлопчика. Господь свідок, я навіть про тебе піклуюся, хоч немає великої причини, і я жодного разу не чула подяки.
Вона схопила ганчірку й почала терти коліна Ліри так сильно, що на шкірі залишилися рожеві плями й подряпини, але зник бруд.
— Усе це тому, що ти будеш снідати з Ректором та його гостями. Заради Бога, поводься пристойно. Відповідай, коли тебе питають, будь тихою та ввічливою, мило всміхайся й не смій бурмотіти «хто його зна», коли в тебе щось запитують.