Бо війна війною... Спомини

Найгірше було йти на позиції — штелюнґ зі скорострілом, коли це робилось не для вправи, а за кару, бо так хотілося уштуфові. Під час одного такого «ін штелюнґ ґеєн» командував сам Лінненліке. Я був стрільцем третім номером із запасною люфою та двома скриньками амуніції. А він тільки командує «штелюнґ» і «аус айнандер зетцен» і все те саме. Я тріпаю собою по піску, кріс і люфа б'є по плечах, а скриньки дуже заважають. Впав я якось незграбно і вдарився, а він підходить до скоростріла і щось «горлає». Тоді прийшло мені на думку: «Встану, вдарю його по голові скринькою амуніції і буде з ним спокій». Але з другого боку як відповідь надійшла інша думка: «І що з того. Він вилежиться з того. Тебе засудять, а може й розстріляють. Але сяк чи так твоя кар'єра закінчиться. Ліпше витерпіти і все буде добре». І справді після того він так не гонив, як перед тим, і мені нічого не сталося. «І вовк був ситий, і коза ціла».

Як правило, на штреп ми вибиралися в середу зранку, вантажили все оснащення і самі сідали на вантажні авта. Як тільки прибули, починалися вправи. Під вечір розбивали шатра на двох, бо кожен носив з собою половину. Скріпили ці половини разом і вже було шатро на двох. Ночували під голим небом. Спали на землі і зранку всі кости боліли, але біль швидко проходила, бо вправи тривали далі до обіду. Переважно після обіду було щось невеличке. Приїжджали авта, ми забирали своє майно і поверталися в казарми. Після того були легкі заняття: чищення одягу, зброї, а опісля вечеря. Після дводенних вправ кожен засинав дуже швидко. В цілому вигляд кімнати перед сном був такий: кожен повечерявши, помив їдунку і все що вживав, гарно поскладав всі речі до шафи, опісля мився і мив ноги. Всі свої речі складав перед ліжком, а вичищені черевики — в ногах ліжка. Тому, що ліжка були двоповерховими, перед ними стояли два стільці з речами та дві пари черевиків. Спали в сорочках, накривалися коцами. Коли всі були вже в ліжках, то черговий ще чекав на уфауде, щоб здати звіт. Переважно, ми всі звикли до цієї процедури і помилки вже не траплялися. Спочатку, коли ми ще були схвильовані своїми новими обов'язками і не знали «на яку ногу стати» траплялося, що черговий в той момент, коли в кімнату заходив уфауде (в шоломі, із записником в руці та суворим виглядом обличчя), замість стати струнко, віддати честь і повідомити скільки є людей і сказати, що все в порядку, спересердя кричав «ахтунґ». А на цю команду ніхто не міг спати, всі мусіли зірватися з ліжок, стати біля своїх ліжок струнко або перед своєю шафою. Якщо черговий зробив таку дурницю, то в гіршому випадку отримував від уфауде кілька «гінлєґен ауф». Після того уфауде казав «добраніч» і виходив з кімнати, а ми не докоряли такому горе-черговому, а коли він все це переніс, роздягнувся і погасив світло ми всі разом засинали. Інколи впочі траплялися перевірки шпісом і уфауде.