Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII ст.

Однак передумови зближення Галицької Русі з польським світом, що вже цілком окреслилося у другій половині XV ст., були закладені ще за часів руського права. Вирішальну роль у цьому судилося відіграти демографічному факторові. Багатолітні війни, помножені набігами Ногайської Орди, що за татаро-монгольської доби утвердилася в межиріччі Дніпра і Дністра, призвели до запустіння багатьох ще недавно загосподарованих обшарів. Брак людності, спустошене село, запустіла місцевість, покинута пустош – ось характерні вислови з нечисленних документів кінця XIV – початку XV ст., що стосуються тутешніх територій. З іншого боку, відіграючи для Польщі роль порубіжної смуги, Русь потребувала, як жодний внутрішній регіон держави, потужних збройних сил, здатних відбити напади ззовні. Відтак з ініціативи короля тут, на родючих землях, що вимагали рук, які б однаково вправно володіли і мечем, і плугом, починають роздаватися землі в ленне володіння (тобто, під умовою виконання спадкової військової служби) дрібній шляхті з Мазовії, Малої Польщі, Силезії тощо. Водночас на земельних наділах осідають вояки-ветерани найманих королівських загонів – німці, чехи, угорці, румуни. Підданих не вистачало, тому перед рицарем, який отримував землю, ставили завдання homines convocare undecunque posset (скликати людей, звідки зможе). Тож разом зі шляхтою на Русь проникав і селянський іноетнічний елемент, приваблений поселенськими пільгами. Слідом за цією свого роду "військовою колонізацією", яка мусила забезпечити самооборону краю, просувався торгово-ремісничий люд – поляки, німці, євреї. Так, уже в першій чверті XV ст. серед міських жителів-новопоселенців Сянока було близько 30 % німців, Львова – понад 70 %. Перші згадки про євреїв у Львові датуються 1356 р., Дрогобичі – 1404 р., Підгайцях – 1420 р. і т. д. (за даними 1500 р., вони мешкали у 18 містах Руського воєводства, a відповідні назви вулиць і майданів свідчать, що єврейські громади були чималими). Проте найчисельнішу групу прибульців, поза сумнівом, складали поляки – і серед шляхти, і в містах.

Ця строката різноетнічна маса поволі змінювала населення Русі якісно, оскільки порушувала попередній, усталений склад обох повноправних верств – і збройного люду, і городян. Інтенсивність переселенського руху, і зокрема – переважання в ньому польського елемента, призводила до того, що чужинці розчинялися не в руському субстраті, міняючи і мову, і конфесію, a в польському. Невдовзі ця стихійна полонізація почала всмоктувати і місцевий боярський люд.