Затемнення

Я відчула, як Едвард зіщулився, і поглянула на нього. Це біль примусив його обличчя скривитися. На одну жахливу мить воно нагадало мені той день, коли ми були разом в Італії, в похмурій вежі Волтурі, в якій Джейн мордувала Едварда своїм злим даром, обпікаючи його самими лише думками…

Цей спогад вихопив мене з прострації і змусив опанувати себе. Краще нехай Вікторія сотню разів уб’є мене, аніж я знову побачу, як Едвард отак страждає.

— Кумедно, — засміявся Джейкоб, дивлячись на Едвардове обличчя.

Едвард здригнувся, та, доклавши трохи зусиль, повернув собі рівновагу. Проте в очах його читався неприхований біль. Вражена, я переводила погляд з Едвардової гримаси на зухвалу посмішку Джейкоба.

— Що ти з ним робиш? — викрикнула я.

— Не зважай, Белло, — сказав мені тихо Едвард. — Просто у Джейкоба гарна пам’ять.

Джейкоб глузливо посміхнувся, від чого Едвард знову зіщулився.

— Припини це! Що б ти там не робив.

— Звичайно, якщо ти наполягаєш, — знизав плечима Джейкоб. — Це його власні проблеми, якщо йому не подобається те, що я пам’ятаю.

Я подивилася на нього, але він пустотливо посміхнувся у відповідь — наче дитина, яка знає, що спіймана на гарячому і що її за це не покарають.

— Директор уже йде сюди, аби розігнати натовп гультяїв на шкільному подвір’ї, — прошепотів до мене Едвард. — Ходімо на англійську, Белло, щоб уникнути клопоту.

— Він занадто обережний, чи не так? — сказав Джейкоб, звертаючись лише до мене. — Невелика доза неприємностей присмачує життя. Дай-но здогадаюсь — тобі не дають веселитися, правда?

Едвард кинув на нього сердитий погляд, ледь помітно вискаливши зуби.

— Замовкни, Джейку! — сказала я.

Джейкоб розсміявся.

— Це прозвучало як «ні, не дають». Гей, якщо знову захочеш відчути смак життя, приходь до мене. Я досі зберігаю в гаражі твій мотоцикл.

Я оживилася, почувши новину.

— Але ж ти мав його продати. Ти пообіцяв Чарлі.

Якби я не заступилася тоді за Джейка — зрештою, він витратив на обидва мотоцикли не один тиждень роботи і заслужив на певну винагороду, — Чарлі б викинув мій моцик прямісінько в бак для сміття. А потім, мабуть, ще б його і підпалив.

— Так, справді. Я мав його продати. Але він твій, а не мій. У будь-якому разі він буде в мене, поки ти не захочеш його забрати.

В куточках його губ несподівано заграв легесенький натяк на ту усмішку, яку я знала і пам’ятала.

— Джейку…

Він гойднувся вперед. Його обличчя посерйознішало, гострий сарказм зник.

— Гадаю, я помилявся, що ми не можемо бути друзями. Ми б змогли дружити — на моїй території. Приходь до мене в гості.

В цей момент я гостро відчула присутність Едварда, його обійми, які з непохитністю скелі мене оберігали. Я поглянула на його обличчя — на ньому був вираз терплячого очікування.