Сповідь відьом

Із глузливою посмішкою Клермон похитав головою.

— Ні, це не через рівнодення, це через манускрипт.

— А що вам особисто відомо про «Ешмол номер сімсот вісімдесят два»? — тихо спитала я.

— Менше, ніж вам, — відповів Клермон, і його очі звузилися у маленькі щілинки. І від цього він іще більше став схожим на велику, смертельно небезпечну істоту. — Я його ніколи не бачив. А ви тримали цей манускрипт у руках. Де ж він тепер, докторе Бішоп? Сподіваюсь, ви ж не пішли на таке глупство — не винесли його з бібліотеки і не сховали у себе в квартирі?

Мені аж дух перехопило.

— То ви гадаєте, що я його поцупила? Отак взяла й поцупила з Бодліанської бібліотеки? Та як ви смієте навіть натякати на таке?!

— Увечері в понеділок у вас його не було, — сказав вампір. — І сьогодні на вашому столі його теж не було.

— А ви й справді спостережливий, — саркастично мовила я, — якщо побачили зі свого місця. Я повернула його у п’ятницю. — І тут я нарешті второпала, що він міг просто підійти і попорпатися у моїх речах на столі, коли я ненадовго виходила. — Що ж у тому манускрипті особливого, що змушує вас нишпорити у колеги на столі?

Він злегка здригнувся, але той тріумф, який я відчула, спіймавши його на недостойній поведінці, враз знівелювало гостре відчуття страху: цей вампір слідкував за мною настільки прискіпливо, наскільки це було йому потрібно.

— Та так, нічого особливого, звичайна цікавість — і все, — відповів Клермон, оголюючи усмішкою зуби. Правду казала Сара: вампіри не мають іклів.

— Так я й повірила!

— А мені байдуже, вірите ви чи ні, докторе Бішоп. Але остерігайтеся. Ці створіння не жартують. А коли вони дізнаються, що ви не просто звичайна відьма… — І не доказавши, Клермон скрушно похитав головою.

— Що ви хочете сказати? — Кров відхлинула у мене від голови, і я відчула запаморочення.

— Для нашої доби це велика рідкість, коли відьма має такий… потенціал. — Голос Клермона стишився до низького хрипіння, що вібрувало глибоко в його горлянці. — Не всі це бачать. Поки що. Але я бачу. Ви просто світитеся енергією, коли зосереджуєтеся. І коли сердитеся. Ясна річ, демони у бібліотеці незабаром відчують її — якщо ще не відчули.

— Ціную ваше попередження. Але мені не потрібна ваша допомога. — Я була позадкувала, намірившись піти геть, але він різко випростував руку вперед і вхопив мене за передпліччя, змусивши різко зупинитися.

— Не кажіть гоп. Будьте обережні, благаю. — Клермон завагався; бездоганні лінії його обличчя на мить спотворилися, наче він боровся з якимось почуттям. — Особливо стережіться отого відьмака.

Я пропекла поглядом руку на своєму передпліччі. Клермон відпустив мене. Його повіки опустилися, затуляючи очі.