Червона трава

А взагалі, цей негр улаштувався з комфортом. Спеціальна помпа подавала йому знадвору повітря й сонце. Те розгалуження, яке він обрав, було далеко від центрального проходу, мало досить високе склепіння й сяяло гарними хромово-оранжевими кристалами. Тут росли тропічні рослини, що своїми квітками принаджували колібрі й давали майже всі необхідні прянощі. Негрові підігравала музична машина останньої моделі, що могла сама подовгу відтворювати одну й ту саму мелодію. Зранку він репетирував танок уривками, а ввечері виконував цілком з усіма колінцями.

Коли з’явилися Вольф та Лазулі, негр саме збирався починати танок змії. Цей танок виконується частиною тіла від стегон до пальців ніг без залучення решти. Негр чемно почекав, поки гості підійдуть, і розпочав. Музична машина створювала чарівний акомпанемент, в якому вчувався низький тембр пароплавного ревуна, що без попередження заступив гру баритон-саксофона, коли платівку вже було записано.

Вольф і Лазулі дивились мовчки. Негр виявився напрочуд спритним, він володів більш як п’ятдесятьма способами вихляння колінними суглобами, що чимало навіть для негра.

Потроху-помалу забулись усі прикрощі: машина, муніципальна рада, Грайвесна і кров’янка.

— Я не шкодую, що ми вертаємось печерами, — озвався Лазулі.

— Про що ти кажеш! — погодився Вольф. — Коли ще взяти до уваги, що надворі тепер ніч, А тут, бач, іще ясний день.

— Ми могли б переселитися сюди назавжди, — висловив думку Лазулі.

— А робота? — завагався Вольф.

— Ет, знову ця робота! — вигукнув Лазулі. — Скажіть краще, що ви просто хочете повернутись у свою кліть, а робота — це просто зручний привід. Ну, а я теж хочу знати, чи повернеться мій тип.

— Годі вже! — вигукнув Вольф. — Дивись на негра і мовчи. Він не дасть тобі про це думати.

— Звісно, не дасть, — сказав Лазулі. — А як бути з професійною гідністю?

— Іди ти знаєш куди з тією своєю гідністю! — розсердився Вольф.

Негр спинивсь і послав їм широку усмішку. Танок змії добіг краю. Негрове чоло було вкрите рясними краплинами поту, і він утер їх великим картатим носовиком. По тому, не роблячи паузи, розпочав танок страуса. Він не схибив жодного разу, щомить притупував ногою й знаходив якийсь новий ритм.

На кінець своєї хореографічної композиції він знов обдарував їх щедрою усмішкою.

— Ви вже дивитесь дві години, — зауважив він.

Вольф глянув на годинника. І справді.

— Не сердьтеся на нас, — мовив він. — Ми були просто зачаровані.

— Для того все це й робиться, — сказав негр.

Але Вольф підсвідомо відчув, що негр став підозріливим, — отже вони перебрали міри.

Він став прощатись.

— До побачення, — відповів негр і тепер упіймав рухи кульгавого лева.

Перш ніж завернути в головну печеру, Вольф і Лазулі востаннє озирнулись, і було це саме в ту мить, коли негр зображував стрибок газелі з кручі. Вони завернули за ріг і більше його не бачили.