Місто заклиначів дощу

19

Волкріс Стоун мчала, як відьма на мітлі, а її плащ розвівався на вітрі, немов полум’я лісової пожежі. Покинувши Каману, вона дала остроги коневі й погнала його галопом кам’янистою дорогою, що вела в передгір’я Анд. Боки її коня блищали від поту, а морда була вкрита клаптями піни. А Волкріс нещадно й далі хльоскала бідолашну тварину хлистом, незважаючи на те, що нерівності дороги не дозволяли коню скакати швидше.

Максові Пепперу на превелику силу вдавалося не відставати від своєї войовничої супутниці. Проте й надалі зберігати такий темп було понад його сили. Учепившись у повід, він шалено приострожив свого коня, обігнав міс Стоун і зупинився прямо перед нею.

— Стривайте! — задихаючись, вигукнув він, натягуючи поводи. Змучений кінь замотав головою і став дибки. Макс, дарма що був непоганим наїзником, ледве зумів утриматися в сідлі.

Дорога тут була дуже вузькою, і Волкріс мимохіть довелося осадити свого сірого скакуна, дивом уникнувши зіткнення з Максовим конем. Знадобився якийсь час, щоб заспокоїти змучених і переляканих тварин.

— Ви при своїм розумі, Пеппере? — люто кинула Волкріс. — Хочете, щоб ми обидва скрутили собі в’язи?

— Саме це питання я і хотів поставити вам, — огризнувся Макс. — Навіщо ця божевільна скачка? Що зміниться, коли ми їхатимемо трохи повільніше й обережніше?

— Ви хотіли поставити питання? — очі жінки загрозливо звузилися. — Звідколи ви тут ставите питання?

— Врешті-решт, адже саме мені доручено виконати завдання, поставлене босом, — Пеппер із гідністю скинув голову. — А вас найняли для того, щоб ви надавали мені всебічну допомогу. Хіба містер Вандербілт не повідомив вам про це?

— Мабуть, він забув це зробити, — зневажливо посміхнулася Волкріс. — Мене найняли, щоб забезпечити успіх справи, і я це зроблю. Але своїми методами.

Те, що Макс прочитав у її зелених очах, трохи налякало його. Там палала неприхована ненависть, але це почуття не мало стосунку до нього. Дивно — бос ні словом не обмовився про те, що міс Стоун і пан Гумбольдт були знайомі, більше того — якимось чином зв’язані.

— Боюся, ви, Волкріс, не зовсім точно зрозуміли своє завдання, — заперечив він. — Перечитайте ще раз договір. Доти, поки ситуація не стає загрозливою, ви зобов’язані дотримувати моїх вказівок. — Він демонстративно оглянувся. — А тут я щось не бачу ніякої небезпеки. Сподіваюся, надалі ви дещо обмежите свою ініціативу.

Міс Стоун стиснула губи.

— Ви, Пеппере, — просто жалюгідний книгогриз, і те, що ви зараз кажете — порожні теревені. Ви що, справді збираєтеся вказувати, як мені діяти? Це просто сміховинно!

Підібравши поводи, вона об’їхала Макса і знову рушила вперед по дорозі. Але Пеппер не здавався. Розвернувши коня, він промовив через плече:

— Ну що ж, тоді я повертаюся. «Вранішня зоря» простоїть у порту до ранку, і сподіваюся, я ще встигну піднятися на борт. За тиждень я буду в Сан-Франциско, а вам ще довго доведеться відновлювати свою репутацію і добре ім’я.

Жінка уїдливо розсміялася, але в її очах вже не було колишньої сталевої твердості. Невже його слова попали у саму ціль?

— Непогано, Пеппере! — сказала вона. — Виявляється, ви не в тім’я битий. — Вона мить поміркувала і вела далі: — Ну, що ж, хай буде по-вашому. І що нам тепер слід зробити?

— Для початку — взяти розумний темп. — Макс тицьнув пальцем у дорогу. — Немає найменшого сенсу заганяти коней. Якщо ми втратимо хоч би одного, всі наші зусилля підуть на вітер, і нам доведеться пішки чвалати до міста.

— У Гумбольдта і його команди два дні переваги, — заперечила Волкріс. — Ви хочете, аби вони вкрали найбільше відкриття прямо у нас із-під носа?

— Звичайно, ні. Але Альварес стверджує, що вони їдуть на мулах, а швидкість цих тварин істотно нижча. До ущелини Колка звідси — п’ять днів дороги. Навіть звичайною риссю ми напевно наздоженемо їх на підступах до цього каньйону.

— А потім?

Макс провів долонею по вусах.

— Гумбольдт зовсім не дурний. Він двічі подумає, перш ніж уплутатися у війну з нами. Якщо все піде добре, ми цілком зможемо об’єднати зусилля. Хтозна, може, така мирна співпраця виявиться корисною.

— Мирна? — міс Стоун презирливо фиркнула. — Тільки цього ще бракувало! Але хай поки буде по-вашому. А як щось піде не так, ми завжди зможемо змінити тактику і перейти до плану «Б».

Жінка дала остроги коневі і рушила вперед — цього разу в набагато повільнішому темпі.

Макс Пеппер зітхнув. Поки що поле бою залишилося за ним. Тепер би ще зрозуміти, що являє собою цей самий план «Б»…