Фальшивомонетники

Ось так вона мене сформувала й змінила. Її думка повсюди супроводжувала мою. Я захоплювався її смаком, її цікавістю, її культурою і не розумів, що лише з любови до мене вона так палко цікавилася всім тим, що захоплювало мене. Бо сама вона не вміла нічого відкрити. Кожне з її захоплень, тепер я це розумію, було для неї лише тим ліжком, де могла спочити її думка, пригорнувшись до моєї думки; жодне з них не відповідало глибинним вимогам її природи. «Я наряджала себе й прикрашала тільки для тебе», — могла б сказати вона. А я, звичайно, хотів би, щоб роблячи це, вона підкорялася лиш собі, якійсь своїй інтимній особистій потребі. Адже з усього того, що вона брала собі задля мене, не залишиться нічого, не залишиться навіть жалю, навіть відчуття втрати. Настане день, коли повернеться її справжнє єство, коли час познімає з неї всю позичену одіж; а хто буде закоханий лише в ці прикраси, той пригортатиме до серця тільки порожнє вбрання, лише спогад... лише жалобу та розпач.

О, скількома чеснотами, скількома досконалостями я її прикрасив!

Як дратує мене, коли хтось згадує при мені про щирість! Щирість! Коли я про неї говорю, то думаю тільки про щирість у стосунку до неї. Коли ж я повертаюся до самого себе, я просто перестаю розуміти, що означає це слово. Я завжди той, ким собі здаюся — а моє уявлення про себе безперервно змінюється і то настільки, що часто моє вранішнє єство не впізнало б мого єства вечірнього, якби сам я не був поруч, щоб наблизити їх одне до одного. Ніщо так не відрізняється від мене, як я сам. Лише в самоті іноді виходить на поверхню мій субстрат, і я досягаю певної внутрішньої безперервности; але в таких випадках мені здається, що моє життя уповільнюється, зупиняється і що я, по суті, перестаю існувати. Моє серце б’ється лише задля симпатії; я живу лише життям, яке належить комусь іншому; тобто я міг би сказати, що живу ніби за чиїмось дорученням і ніколи не живу життям інтенсивнішим, аніж тоді, коли виходжу за межі самого себе, аби стати кимось іншим, байдуже ким.

Ця антиегоїстична сила децентралізації діє так потужно, що вона витискає з мене відчуття власного «я», а отже, й відповідальности. З такою людиною не можна одружуватися. Як донести це до свідомости Лори?

26 жовтня

Я не визнаю іншого існування, крім поетичного (і я надаю цьому слову його повного значення) — починаючи з мого власного існування. Іноді мені здається, що я не існую насправді, а лише уявляю собі, що я є. У що найважче мені повірити, то це — у свою власну реальність. Я постійно відриваюся від самого себе, і мені важко зрозуміти, коли я щось роблю, що той, кого я бачу, як він щось робить, це той самий, який дивиться і дивується, і сумнівається, що можна водночас бути і тим, хто вдається до якихось дій, і тим, хто на нього дивиться.

Психологічний аналіз утратив для мене будь-який інтерес від того дня, коли я довідався, що людина переживає те, що вона переживає у своїй уяві. Звідси можна зробити висновок, що вона переживає у своїй уяві те, що вона переживає насправді... Те саме відбувається і з моїм коханням: який Бог міг би побачити різницю між тим, що я кохаю Лору, і тим, що я собі уявляю, ніби її кохаю, між тим, що я собі уявляю, ніби кохаю її менше, і тим, що я справді менше її кохаю? У царині почуттів реальне не відрізняється від уявного. І якщо досить уявляти собі, що ти кохаєш, для того, щоб кохати, то буде досить і сказати собі, що ти уявляєш, ніби кохаєш, коли ти справді кохаєш, і ти відразу станеш кохати вже трохи менше і навіть трохи віддалишся від того, кого ти кохаєш, або втратиш кілька кристаликів свого кохання. Але щоб це сказати, хіба не треба вже кохати трохи менше?