Солодкий смак сльози, або Тепер я знаю, що живу…
- Автор: Дурунда Наталія
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Strelbytskyy Multimedia Publishing
- Жанр: Короткие романтические романы
Электронная книга - «Солодкий смак сльози, або Тепер я знаю, що живу…». Краткое содержание книги:
Трохи згодом Майя знайомиться з рідним братом коханого. Як виявиться, це той самий симпатичний турист із Домінікани, який подарував жінці райський відпочинок…
Що чекає на головну героїню, коли розкриється правда: щасливе майбутнє чи знову нестерпна самотність?
Закохане серце дівчини не витримувало. Якщо так піде далі — їхні відносини чекає неминучий кінець. Це вже очевидно.
Вона би вже може й не проти розриву, але останні тижні самопочуття вказувало, що в її організмі відбуваються зміни. Груди болять, голова паморочиться, солідна затримка місячних.
– Єгоре, — за вечерею спробувала поговорити. — Здається, я вагітна. У нас буде дитина.
— Так здається чи вагітна? — ліниво підняв на неї свої байдужі очі чоловік.
Олівія мовчала.
— Ну-у, — зам’ялася. — Я записалася до лікаря на завтра. У приватну клініку. Думала, може… разом… п-підемо, — несміливо попросила.
– Іди сама, — сердито буркнув у відповідь, встаючи з-за столу. — Якщо вагітна — відразу запишися на аборт.
— У тебе хтось є? — не витримала й прямо запитала, коли Єгор уже піднімався східцями на другий поверх.
Громов зупинився. Хвильку постояв. Тоді повільно підійшов до Олівії, яка ще сиділа за столом. Нахилився над нею.
— Немає в мене нікого, — злобно просичав прямо їй на вухо. — І ти мені не потрібна…
Тоді взяв ключі від авто і вийшов з будинку.
Олівія закрила обличчя руками. Її плечі здригалися від німого ридання. Душа розривалася від кохання й образи.
Наступного дня, як і планувала, сама поїхала у приватний центр акушерства і гінекології. Заїхала на стояну, припаркувалася, вже хотіла вийти з авто, коли увагу привернула знайома машина.
«Єгор? — подумки здивувалася. — Це ж точно його автомобіль. Що він тут робить?»
Спочатку закралася тепла думка, що коханий усе ж таки вирішив зробити їй сюрприз і чекає, щоб разом пройти обстеження. Але внутрішній голос підказував інше…
Ось він сидить в автомобілі, наче когось очікує. Через лобове скло видно пальці його рук, що нервово танцюють по кермові.
Майя, тим часом, не на жарт застрягла в автомобільній пробці. Вона ще не звикла до напруженого столичного руху. Колись у маленькому обласному центрі їй вистачало й п’ятнадцяти хвилин, щоб домчати на службу. А тут… Просто катастрофічно спізнювалася на нову роботу. Хоча клініка й приватна, а вона — головний лікар, не любила порушення дисципліни: ні з боку підлеглих, ні сама.
Нарешті заїхала на подвір’я медичного центру. Припаркувала машину, вийшла, клацнула сигналізацією.
— Привіт, Майє, — раптом почула з-за спини чоловічий голос. — Давай поговоримо.
Повільно обернулася й побачила Єгора.
— Що ти тут робиш? — здивувалася.
— Тебе чекаю. Вже більше години.
— Щось термінове? Я поспішаю, — помітно занервувала.
Єгор підійшов ближче. Майя зробила кілька кроків назад і відчула як спиною вперлася у своє ж авто. Далі відступати нікуди. Він наблизився впритул, одну руку поклав на автомобіль справа від Майї, другу так само зліва. Вона опинилася наче у кліщах, обличчям в обличчя зі своїм недавнім пристрасним минулим. Відчула його гаряче дихання. Завмерла.
– Єгоре, — замолилася. — Прошу, відпусти. Нас побачити можуть. Це неправильно.
— А що правильно? — боляче усміхнувся. — Розпалити пристрасть одного брата, погратися ним, а потім вискочити заміж за іншого?
— Пробач. Я не знала, що ти настільки серйозно все сприймеш… То була помилка. Ми повинні все забути, — заплющила очі.
— Помилка? — скривився, мов від нелюдського болю Єгор. — Ось як? — говорив на відстані кількох міліметрів від її обличчя. — Я, значить, помилка, а Макар — доля, так? — крізь сльози божевільно засміявся. — Здуріти можна. Я шукав тебе, — усмішка враз щезла з його обличчя. — Повсюди шукав, бачить Бог. Макара просив, щоб допоміг. А він… відмовився. Вигнав мене з кабінету. А потім…
– Єгоре, припини. Досить, — спробувала вирватися Майя. Але його руки не давали.
— Ти небайдужа до мене, — зненацька випалив рішучим тоном. — Я не сліпий. Скажи, що нічого не пам’ятаєш — і я пальцем тебе не торкну.
Але вона мовчала й лише важко дихала.
Він не витримав, спробував поцілувати, але Майя різко повернула голову убік.
— Не смій! — майже крикнула. — Я заміжня жінка. Братова жінка.
Єгор завмер.
Заплющив очі. Міцно стис повіки. Зціпив зуби.
Потім глибоко видихнув. Підняв руки й відступив назад.
— Ми не договорили, — на прощання кинув, сів у машину і поїхав.
Майя стояла, мов укопана. Навіть у найсміливіших мріях не могла припустити, що Єгор прагнутиме продовження легковажного курортного роману. Так, він був пристрасним, палким, але до чого тут кохання? А він, виявляється, шукав її? Навіть брата просив… Господи, як усе заплуталося…