Солодкий смак сльози, або Тепер я знаю, що живу…
- Автор: Дурунда Наталія
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Strelbytskyy Multimedia Publishing
- Жанр: Короткие романтические романы
Электронная книга - «Солодкий смак сльози, або Тепер я знаю, що живу…». Краткое содержание книги:
Трохи згодом Майя знайомиться з рідним братом коханого. Як виявиться, це той самий симпатичний турист із Домінікани, який подарував жінці райський відпочинок…
Що чекає на головну героїню, коли розкриється правда: щасливе майбутнє чи знову нестерпна самотність?
— Настю, ти пиріг прикрила рушником, щоб не охолонув, доки діти приїдуть?
— Ой, лишенько, — замолила Анастасія Марківна. — Він іще в печі. От стареча голова, — побігла до хати.
Автоматичні ворота відчинилися й на подвір’я заїхала машина Макара.
— Мої ж ви солоденькі, — підійшла Ніна Володимирівна. Привіталася з дочкою і зятем. — А де моє найдорогоцінніше сонечко? — не зрозуміла.
— Ваш онук має своє власне місце в автомобілі, — пояснив Макар, беручи на руки сина, восьмимісячного Данилка. — А де мама? — не побачив найріднішої.
— Вона не вберегла найголовнішу святкову страву й тепер бідкається біля плити, — пояснила Ніна, забираючи з рук зятя свого онучка.
— Ясно, — усміхнувся Макар. — Весело у вас тут, бачу.
— Синку, приїхав, — донісся з ґанку голос Анастасії Марківни.
— Привіт, матусю, — підійшов, поцілував неньку.
За хвилину всі уже сиділи за столом. Малий Данилко грався на зеленому газоні з м’яким білим ведмедиком.
— Це, мабуть, Єгор, — сплеснула руками Анастасія Марківна, коли автоматичні ворота знову повільно розійшлися.
Точно. На подвір’ї з’явилася ще одна машина з якої вийшов усміхнений Єгор зі своєю новою, тепер уже законною дружиною Лідою.
— Усім привіт! — весело привітався й поклав на стіл здоровенну солодку диню.
— Ну що? Пора? — багатозначно глянула на Анастасію Ніна. — Неси свій коронний пиріг. Тепер уже точно всі в зборі.
— Я допоможу, — підхопилася Майя.
Але у хвіртку несподівано подзвонили.
— Хто це може бути? — здивувався Макар. — Ми ще когось чекаємо?
Всі понизали плечима.
Відчинив, очам не повірив.
— Майє, це до тебе, — весело покликав. — Ходи, полюбуйся.
Здивована Майя підійшла до воріт.
— Сюрприз! Не чекала? — раптом побачила подруг Злату і Єву. — Думала, усе життя від нас тікатимеш?
— Мої дорогі, — зраділа Майя. — Яка ж я рада вас бачити, проходьте.
— А з фігурою треба щось робити, — прошепотіла на вухо Майї Злата. — Данилкові уже вісім місяців. Пора повертати собі форму, бо чоловік розлюбить.
— Я б з радістю, — загадково відповіла Громова, — але не можу…
— Що? — розкрили від здивування очі дівчата. — Знову?
— Так, шостий місяць, — засміялася Майя. — У мене ж критична межа репродуктивного періоду, — зиркнула на Єву. — Мусимо поспішати.
За столом стало гамірно й весело.
— Хвилинку уваги, — попросив Макар. — Я хочу підняти тост за жінок, — на мить задумався. — За матерів, які дарують нам життя, дружин, чиє кохання не дає вмерти на війні, подруг, — глянув у бік Єви й Злати, — які, не роздумуючи, готові підкласти дружнє плече у важку хвилину. Низький уклін за те, що ви є у нашому чоловічому житті. А ще… — на мить задумався, — хочу окремо підняти цей келих за незвичайну, хоробру, відчайдушну жінку, яка не просто докорінно змінила мене, але й буквально повернула з того світу, коли душа вже попрощалася з тілом — за мою дружину. Так, так, — підтвердив, коли побачив здивовані очі присутніх. — Солодкий смак її сліз назавжди залишиться на моїх устах. Як же я люблю тебе, серденько, — нахилився, поцілував кохану і свого синочка, який уже сидів поруч у спеціальному кріслі.
— А ще давайте піднімемо ці келихи за любов, — встаючи, скромно добавила розчулена Майя й погладила маленький хрестик на своїй шиї. — Щоб вона жила у кожному серці, наповнювала кожну душу, приносила мир. Щоб ми не хоронили наших чоловіків, — глянула на свекруху, — не плакали над ними пораненими, — глянула на Макара, — не переживали за своїх дітей, — згадала матір двох полонених синів і ніжно погладила голівку маленького Данилка. — Щоб не було окопів, боїв, згарищ… Щоб по мирному небу пливли журавлі…
Кришталеві келихи дзвінко задзеленчали, несучи в небо найкращі світлі побажання…