Доки світло не згасне назавжди
- Автор: Кідрук Максим Іванович
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Клуб семейного досуга
- ISBN: 9786171272927
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Доки світло не згасне назавжди». Краткое содержание книги:
– Ну Рут…
Відчувши щире засмучення Індії, дівчина швидко опанувала себе.
– Забий! – опустила погляд. – Я дурню зморозила. Я справді рада! – Потім знову прикипіла до екрана: – Ти вже повідомила батькам?
Інді зморщила носа. Вогники, що наново спалахнули в очах, виявилися значно менш яскравими.
– Ще ні. І ти не говори.
– Не скажу. Але двадцяте – наступний понеділок. – Рута порахувала в голові. – Блін, це вже за три дні.
– Знаю. Але думаю розповісти, як приїду. Типу, поговорю спочатку з мамою, а потім… Побачимо, коротше. Мені здається, так буде краще. Чи як?
Рута знизала плечима.
Якусь хвилину панувала тиша, потім Інді поцікавилася:
– Як твій Лара?
Рута махнула рукою.
– Майже не зустрічаємось. У нього сесія, я готуюся до екзаменів, ну й батьків не хочу дратувати зайвий раз.
Знову запала ніякова мовчанка. Рута змінила позу – крісло під нею скрипнуло, сколихнувши тишу, – але так нічого й не сказала. Розмова провисала. Інді не ображалась, однак відверто сподівалася на трохи іншу реакцію. Виждавши кілька секунд, вона озвалась, аби тільки не мовчати:
– Чим займаєшся?
– З тобою говорю.
Інді пирхнула.
– Мала, не біси.
Рута награно зітхнула.
– Ось, – покрутила смартфоном, – закинула ноги на підвіконня й дивлюся на зорі.
Насправді зірок вона розгледіти не могла. Сонце зайшло понад годину тому, проте небо все ще було надто світлим.
Наблизивши обличчя до екрана, Інді спробувала зловити притуманений погляд сестри. Зображення було чітким, їй навіть здалося, що вона бачить власне відображення в зіницях Рути, хоча погляд сестри линув повз екран, тягнувся кудись далі. На коротку мить Інді відчула шпильку роздратування, але потім у голові враз усе перевернулося й вона збагнула, як почувається її сестра. Дівчина підвелася, розчахнула вікно, відсунула вбік ноутбук однієї зі співмешканок і, склавши ноги лотосом, умостилася просто на столі.
– Я тепер теж дивлюся на зорі, – повідомила Руті. Та мляво всміхнулась у відповідь. Тоді Інді додала: – А пам’ятаєш, як ми перейменовували сузір’я?
Ще коли Рута була зовсім маленькою, Григір літніми вечорами часом вибирався з доньками на прогулянку. Як правило, вони йшли до парку біля Палацу дітей та молоді, й там, якщо вечір був безхмарний, сідали на траві, чекали, доки стемніє, після чого батько показував і називав донькам сузір’я. Переважно, звісно, пояснював Індії – Рута, ще надто мала, нічого не розрізняла в темному небі, та обом дівчатам було цікаво. Так, що ще довго після того, як такі прогулянки припинилися, вони сідали вечорами на підвіконня, на яке Рута зараз заклала ноги, й вишукували візерунки в розсипі зірок над притихлим містом. До того часу Інді встигла забути все, що чула від батька, тож сестри вибирали скупчення зір, яке їм подобалося, вирішували, на що воно схоже, та придумували йому нову назву. Замість Оріона, Кассіопеї, Великої Ведмедиці на їхньому небі були М’ясорубка, Тарган, Квітковий Горщик і Маленький Підсвічник.
Рутин погляд ледь змістився та сфокусувався на екрані.
– Це так давно було. – Вона глибоко вдихнула. – Я вже й не пригадаю, коли ми востаннє разом дивилися на зорі.
– Ага. – Інді звідкілясь видобула пакунок із солоними крекерами. Розірвала його й закинула кілька до рота.
– Ти чим там хрумтиш?
– Крекери.
– Я теж хочу, – набурмосилась Рута.
– Перетопчешся.
Також збагнувши, що неправильно повелася з сестрою, Рута тихо сказала:
– Пробач за те, як я зреагувала. Я рада за вас. Чесно-чесно.
Інді махнула рукою, мовляв, пусте.
– Я сама винна. Не треба було все так одразу вивалювати.
Рута вирішила змінити тему:
– Щось читаєш зараз?
Вона не забула, що в сестри сесія, але воліла перемкнутися на щось знайоме й не таке дражливе, а книжки за останні роки стали однією з найулюбленіших тем.
Інді картинно застогнала.
– Підручник із фармакології.
– Бідося.
– Перед сесією встигла закінчити Ремарка.
Перед тим Інді проковтнула Стейнбека, а до нього – Фолкнера, тож Рута з погано прихованими нотками занудства в голосі бовкнула:
– Геть звихнулася на класиках.
– Ти це говориш таким тоном, ніби я підсіла на героїн, – відрізала Інді. – Що в цьому поганого?
– Нічого. Вони пишуть про світ, яким він був сто років тому. Про проблеми, яких уже давно немає.