Історія України-Руси. До року 1340

У сих вказівках я вичисляв тільки головнїйше. Зрештою наші відомости про круг писань, які обертали ся в давнїй нашій суспільности, дуже неповні: переважну масу ми маємо в пізнїйших рукописях XIV-XVI в., і між ними є, безперечно, дуже богато відписів з ранїйших кодексів, що для нас не заховали ся. В сїм напрямі дослїди й відшукування серед пізнїйших копій того, що належать давній Руси, що йно ідуть, і то дуже поволї. Тому вказане мною як певне для давньої руської книжности, треба уважати тільки частиною того, чим в дїйсности ся книжність розпоряджала.

Особливо прикро се дає себе відчувати на пунктї тих перекладів сьвітських творів, що могли обертати ся в давнїй Руси і впливати на місцеву лїтературну творчість. Перше місце між ними займає Александрія — перерібка псевдо-Калїстенового романа про Олександра. Вона звістна була на Руси в кількох редакціях, і для XIII в. знаннє її можна напевно констатувати; роман оповідає про походженнє Олександра від єгипетського царя, його походи і побіди і чуда, які він бачив на Сходї. Пізнїйше її витиснула друга редакція, в середновічнім рицарськім дусї, що з'явила ся на славянській мові, як думають, десь в XIII-XIV в. і тодї ж могла стати звістною і на Українї. З значною правдоподібністю можна вже в староруських часах припускати істнованнє перекладів т. зв. Девґенієвого Дїянїя — візантийського героїчного епосу на тлї візантийсько-арабської боротьби Х віка; герой його зветь ся Діґеніс Акріт — відти назва сеї поеми, звістної на Руси в перекладах аж двох редакцій, коротшої й ширшої. Правдоподібне також істнованнє в тих часах перекладу Слова о премудрім Акирі (візантийського первовзору арабської казки про царя Сенхариба з Тисяча і одної ночи) та оповідання про Індийське царство, з західно-европейських оповідань про пресвитера Іоана, в коротшій верзії, що, як догадують ся, прийшла на Русь в сербськім перекладї і увійшла потім в склад Александрії. Всї отсї три оповідання знайшли ся в однім збірнику з Словом о полку Ігоревім. Можна також думати, хоч з меньшою певністю, що вже в сї часи — в XIII і на початках XIV в., були звістні на Руси ще: звістний роман про Варлаама й Йосафата (індийська повість про Будду в християнській перерібцї, що інтересовала численними своїми притчами, вплетеними в роман); Стефанїт і Іхнїлат (візантийська перерібка індийських казок про зьвірів, де героями виступають два шакали, що й дали своє імя книзї — Калїла-ва-Дімна, Щирий і Лукавий); талмудична повість про Соломона і Китовраса, котрої інтерес обертаєть ся коло ріжних загадок; подоріж трох монахів до Макария римського і подоріж Зосими до Рахманів — повісти що стоять в звязку з Александрією й оповіданнями про Індийське царство. В складї Хронїки Манасїї містила ся „Троянська історія” Дареса Фріґійського, але час, коли вона з'явила ся на Руси, лишаєть ся неясним.