Історія України-Руси. До року 1340
- Автор: Грушевский Михаил Сергеевич
- Серия: Історія України-Руси #3
- Год: 1993
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Історія України-Руси. До року 1340». Краткое содержание книги:
У третьому томі висвітлюється історія Галичини та Волині від утворення тут держави князя Романа Мстиславовича до загарбання значної частини території Польським королівством, а також становище Наддніпрянщини за умов панування золотоординських ханів.
З історією лїтератури знайомили головно Візантийські збірки моралїстичних апофтеґм і анекдоток, що входили в ріжні з збірники, почавши від Сьвятославового (1073 р.), але репрезентують ся найбільш богато т. зв. „Пчолою”, візантийським збірником, що сформував ся остаточно в XI в. і хоч дотепер звістний в руських кодексах XIV в., але з'явив на Руси мабуть ще в попереднїх столїтях. В таких збірниках читач стрічав поруч християнських отцїв імена й античних письменників та цитував потім їх і сам часом, як автор Галицько-волинської лїтописи, що зацитував раз Омира, але вложив йому в уста слова, котрих дарма шукати у справдешнього Гомера:
„О лесть зла єсть, якоже Омир пишеть: до обличенья сладка єсть, обличЂна же зла єсть, кто в нЂй ходить, конЂць золъ приметь, о злЂє зла зло єсть!” 15).
І Клим Смолятич каже, що він писав „от Омира, от Аристо(те)ля и от Платона”. Але нїяких слїдів безпосередньої знайомости з античної лїтератури на Руси не знайдемо. Де що з Аристотеля було звістно з Діалєктики Дамаскина, що зайшла на Русь, як здогадують ся — в сербськім перекладї. В однім пізнїйшім кодексї (XIV або XV в.) маємо переклад виїмок з Епіктета, з християнським коментарем, але чи з'явив ся сей переклад в ранїйших часах, не знати.
Найбільш убого виглядають відомости з натуральних наук. Перекладана лїтература давала для сеї превеликої сфери знання головно два підручники: „Шестоднев” — перерібка Шестоднева (огляду шести днїв творення сьвіта) св. Василия Великого, зроблена болгарським екзархом Іоаном в Х в., і „Фізіольоґ” — середновічна візантийська компіляція з античних, біблїйних й иньших джерел, до перейшла й на Русь, — теж через Болгарію. Обидва збірники давали чимало такого, що могло цїкавити читача, але було в тім дуже богато казкового, баламутного. Такий же характер мають статейки і вставки природничого змісту, які ми знаходимо по ріжних словянських компіляціях і візантийських перекладах, а особливо в Толковій Палєї, і які часом дають себе знати в ріжних дивоглядних згадках руських письменників, як лїтописні оповідання про знаменія і чуда під р. 912, взяті з Амартола, як згадки Клима Смолятича і т. и.
Як бачимо, реального знання почитаниє книжноє могло дати не богато й не високої якости. Коли ще зважимо, якою незначною частиною в загальнім книжнім запасї були сї ріжні підручники, як вони незначно були росповсюднені супроти загального погляду, що книжноє почитаниє має метою не реальні знання, а морально-теольоґічну науку, то мусимо прийти до переконання, що й школа й лєктура староруська давали реального знання мінїмально 16).
Далеко поважнїйше виглядає богословська лїтература, що кружила по давнїй Руси чи то в готових перекладах, перейнятих з полуднево-словянських земель, головно з Болгарії, чи то зладжених на Руси на ново. Полишаючи на боцї дрібнїйші уривки або утвори, що заходили на Русь в складї ріжних збірників-хрестоматий, ми знаходимо досить поважний ряд грецьких отцїв, звістних на Руси в перекладах значнїйших частин їх писань 17).
Перше місце між ними займає Іоан Златоуст, безперечно — найпопулярнїйший з візантийських письменників на Руси. Було кілька збірників його слів як Златоструй, Златоуст, Маргарит, або його слів разом з словами деяких иньших отцїв — як Ізмарагд, Златая ЦЂпь і т. и. Деякі з них перейшли готові з Болгарії — як нпр. знаємо се про Златоструй, зладжений для болгарського царя Симеона. В сумі рахують звиш двіста слів Златоуста звістних в перед-татарські часи на Руси, в дїйсности ж їх мусїли знати ще більше. Окрім того з іменем Іоана Златоуста часто циркулювали слова, що йому не належали.
Далї були переклади значного числа катехитичних поучень Кирила Єрусалимського (переложених в Болгарії), Атанасия Слова на Аріан (теж з Болгарії), Василия Великого Аскетичні поучення (Постническія словеса); Григория Богослова маємо два осібні збірники слів — оден з XI в., другий пізнїйший, але теж старої редакції, і толковання до його поучень Никити Іраклїйського. Дуже популярні були також поучення Єфрема Сирина — з XIII в. маємо чотири рукописи вибірки його слів и. т. Паренесисъ; ся популярність його слів поясняєть ся тим, що монастирською уставою вони були приписані до церковного уживання. Далї звістний був „Стословець” (сто моральних правил) патр. Геннадія, що входить в ріжні збірники, починаючи від Ізборника 1076 р. Витяги з толковань св. Письма Теодорита Кірського в формі популярних питань і відповідей. Готова була принесена з Болгарії „Лїствиця” Іоана Лїствичника, так само як і Богословіє Іоана Дамаскина, переложене екзархом Іоаном. Вкажемо ще Іполїта римського Слово о Христї й Антихристї; збірник проповідей папи Григория Великого, т. зв. Двоєслова; устава і поучення Федора Студійського; ”Написаніє о правЂй вЂрЂ Михаіла Сінкеля (в Збірнику Сьвятослава, а взяте і в лїтописне оповіданнє про Володимира); компіляція Антіоха — Пандект (збірник моральних поучень); Пандекти Никона Чорногорця — вибрані з св. отцїв поучения про християнське взагалї й специяльно монаше житє, і його ж „Тактікон”, що головно займаєть ся богослуженнєм і зверхнїм порядком церковного житя.