Беладонна. Любовний роман 20-х років

Але вийшло навпаки: він прийшов занадто рано. Другого сигналу ще не було. Зі сцени чути було грубу лайку помічника режисера, якісь жіночі істеричні викрики, стукання молотків і скигління цвяхів, витяганих із сухого дерева. Здавалося, ніби десь недалеко, за рогом, рясна родина зі своїм домашнім скарбом переселяється на нове житло.

Коли ж почалася дія, і на сцені він не знайшов віконтеси, йому тільки тоді стало ясно, що він чекає не вистави, а тої білявої дівчини, що півгодини тому всміхнулася до нього чарівливо й привітно.

Але, на жаль, автори так пишуть свої п’єси, що їм аж ніяк не задовольнити суб’єктивних потреб окремого глядача. Примадонна довго не показувалась і тим маніжила Радивонове терпіння. Він корив її, лаяв автора й режисера, і, мабуть, його темперамент дав себе знати, вийшов назовні, бо сусіди по лаві час від часу повертали голови в його бік і глузливо хіхікали.

Нарешті вона вийшла на сцену.

Радивон розгладив чоло, зітхнув з полегкістю й, у згоді з настроєм, влив спокій і в тіло — випростав ноги.

На ній був уже інший, золотий убір. Ця розкіш не пасувала до Радивонового світогляду, і через те він трохи насторожився й зніяковів. Та коли примадонна почала співати, він дарував їй цю примху. Він знову побачив у ній просту, добру дівчину, що просилася до нього в серце.

Як і в першім акті, актриса закінчила свій спів танцями. Але на цей раз узявся їй допомагати рахітичний гусар. Вони щільно притулилися одне до одного й, заглядаючи у вічі, закружляли по кону весняним метеликом.

Тоді Радивонові стало прикро й неприємно. Десь у грудях пробігла холодна іскра. Він розгнівався на тонконогого гусара, що смів доторкнутися до примадонни, і на неї, що дозволила себе обняти; він образився за своє чекання й ту усмішку, що дістав її в першому акті. З цих причин і інших, про які йому важко було дізнатись і пізніше, він швидко схопився з крісла й, вистукуючи підборами по навощеному паркеті, під сотнею допитливих косяків вийшов із театру.

І лише на вулиці, підставивши лице осінньому дощеві, він спам’ятався, спитав себе:

— Що сталося?

У нього було таке почуття, ніби він зараз упав із третього поверху.

— Справді, що сталося?.. Як це я опинився на вулиці?..

Але, йдучи майданом, ступаючи в глибокі калюжі, він забув про цей випадок і думав уже про те, що в майбутньому будівельному сезоні слід збільшити грошову дотацію на впорядкування міста й зокрема — на тротуари. Цьому сприяє економіка республік.

Двері йому відчинила його жінка. Це була худа зморена істота з лицем, посіченим зморшками. Вона була в самій сорочці. В пасмі світла, що падало з кімнати в передпокій, вона нагадувала фігуру з плакатів про боротьбу з сухотами й особливо той епізод, де п’яний чоловік серед ночі виганяє з хати свою родину. Виснажені груди, як порожні рукавиці, випросталися в неї з-за сорочки; вона була ще молода, але здавалася вже старою.