Звіяні вітром. Кн.1

Нова думка раптом вразила її: що буде, як вона захоче вдруге вийти заміж? Звичайно, в неї зовсім немає такого наміру. Вистачить їй і першого шлюбу. Та й той єдиний, за кого вона хотіла б вийти, звався Ешлі й був уже одружений, і взагалі хтозна чи живий. Але припустімо, що їй захотілося б вийти заміж. Хто міг би її пошлюбити? Від цієї думки їй стало лячно.

— Меллі,— озвалася вона.— Що ж це буде з південськими дівчатами?

— А що ти маєш на думці?

— Те, що й кажу. Що з ними буде? Адже їм нема з ким одружуватись. Тепер, коли всіх хлопців перебили, на Півдні тисячі дівчат так і звікують старими дівами.

— І ніколи не матимуть дітей,— докинула Мелані, яку ця обставина непокоїла найдужче.

Для Сьюлін, яка сиділа у глибині візка, ця думка, здається, не була нова, бо вона раптом узяла й розплакалась. Від самого Різдва вона не мала звістки від Френка Кеннеді. Невідомо, чи то пошта завинила, чи він просто погрався її почуттями та й забув про неї. А може, він загинув в останні дні війни? Краще вже мати загиблого нареченого, ніж ніякого, бо тоді можна бодай з гідністю переживати своє горе, як-от Керрін або Індія Вілкс, а коли тебе покинуто, то й похвалитись нічим.

— Та замовкни, ради Бога! — вигукнула Скарлет.

— Тобі легко говорити! — схлипуючи, відказала Сьюлін.— Ти ж була заміжня, і в тебе є дитина, і кожен знає, що ти мала когось, хто тебе любив. А що я? Але тобі не соромно витикати мені в очі, що я стара діва, хоч ніякої моєї вини в цьому нема! Це просто гидко з твого боку.

— Та замовкни! Ти знаєш, я терпіти не можу скиглійок. І можеш бути певна, що твій старий Рудань зовсім не загинув, а скоро об’явиться й візьме тебе заміж. На щось більше в нього не стане глузду. Але як на мене, то я воліла б лишитися старою дівою, аніж мати такого чоловіка.