Твори в 4-х томах. Том 2
- Автор: Хемингуэй Эрнест Миллер
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Владимир Иванович Митрофанов
- Жанр: Зарубежная классическая проза
Электронная книга - «Твори в 4-х томах. Том 2». Краткое содержание книги:
Із книги «СМЕРТЬ ПОПОЛУДНІ»
ПЕРЕМОЖЕЦЬ НІЧОГО НЕ ЗДОБУВАЄ,
ЗЕЛЕНІ УЗГІР'Я АФРИКИ
ОПОВІДАННЯ 1936 РОКУ
МАЄШ І НЕ МАЄШ
П'ЯТА КОЛОНА
ОПОВІДАННЯ ПРО ГРОМАДЯНСЬКУ війну В ІСПАНІЇ
ВИБРАНА ПУБЛІЦИСТИКА 1937-1939
Філіп. А я от, бачиш, змінився. Воно сильніше за мене.
Аніта. Ти не змінився. Я знаю тебе добре. Я знаю тебе вже давно. Такі, як ти, — не змінюватись.
Філіп. Усі змінюються.
Аніта. Неправда. Втомитись — так. Хотіти йти геть — так. Гульнути — так. Гніватися — так, так. Кривдити — так, дуже. Змінюватись? Ні. Тільки завести новий звичка. Це просто звичка, і край. Так у всіх, однаково.
Філіп. Я розумію. Так, це правильно. Та річ у тім, що, коли зустрічаєшся з кимось із своїх, усе раптом іде шкереберть.
Аніта. Вона не свій. Не такий, як ти. Вона інший порода.
Ф і л і п. Ні, порода та сама.
А н і т а. Слухай, цей великий блондинка вже відібрав твій розум. Ти вже не думати головою. Вона схожий на тебе, як фарба на кров. На вигляд — однакові. Може, фарба. Може, кров. Гаразд. Налити фарба в тіло замість кров. Що вийде? Американський жінка.
Ф і л і п. Ти несправедлива до неї, Аніто. Нехай вона ледаща, розбещена, навіть дурна й страшенно себелюбна. Зате вона така вродлива, така приязна, така приваблива й навіть щира. І явно смілива.
А н і т а. О'кей. Вродливий? Навіщо тобі врода після того, як ти з нею спав? Я знаю тебе. Приязний? О'кей; той, хто приязний, може бути й неприязний. Привабливий? Так. Вона вабити, як удав кролика. Щирий? Ти мене смішив. Ха-ха-ха. Щирий, поки не обдурив. Сміливий? Сміливий? Я б знову сміявся, якби ще мав смішки. Сміливий? Гаразд. Я таки сміятись. Хо-хо-хо. Що ти робив весь час у цей війна, коли й досі не бачиш, хто сміливий, а хто просто не розуміти небезпека. Сміливий? Отак. (Підводиться з-за столу й ляскає себе по сідниці), От. А тепер я пішов.
Ф і л і п. Ти прискіпуєшся до неї.
А н і т а. Прискіпуюсь? Та я б кинув граната в той ліжко, де вона зараз спати. Я кажу правда. Вчора ввечері я намагався — всі оті дурниці. Піти на жертва. Поступатись. Ти знаєш. Тепер я маю тільки один почуття. Гарний і здоровий почуття. Я ненавиджу. (Виходить).
Філіп (офіціантові). Мене тут не питав один товариш з Інтернаціональної бригади? На ім'я Макс? У нього обличчя знівечене отут. (Показує рукою на рот і підборіддя). Передніх зубів немає. І ясна чорні там, де пекли розпеченим залізом. А отут рубець. (Проводить пальцем по нижній щелепі). Не бачили такого товариша?
Офіціант. Ні, такого тут не було.
Філіп. Якщо цей товариш прийде, скажіть йому, будь ласка, щоб ішов до готелю.
Офіціант. До якого готелю?
Філіп. Він знає, до якого. (Підходить до дверей, на порозі обертається). Скажіть йому, що я пішов його шукати.
Завіса
ДІЯ ІІ СЦЕНА 3
Декорація та сама, що й у сцені 3 дії І. Суміжні номери 109 і 110 у готелі «Флоріда». Надворі вже темно, і вікна запнуті. В номері 110 темно, там нікого нема. Номер 109 яскраво освітлений настільною лампою, люстрою й лампочкою на бильці ліжка. Ввімкнуті і рефлектор, і електроплитка. Дороті Бріджес у светрі під шию, суконній спідниці, вовняних панчохах і полуботках варить щось на електроплитці в каструлі з довгою ручкою. Крізь запнуті вікна долинає далека канонада. Дороті смикає шнур дзвоника. Дзвінка у відповідь немає. Вона дзвонить знову.
Дороті. А щоб йому, тому монтерові! (Підходить до дверей і прочиняє їх). Петро! Агов, Петро!
Чути, як наближаються кроки покоївки. Вона з'являється на порозі.
Петра. Слухаю, сеньйорито?
Дороті. Де монтер, Петро?
Петра. Хіба ви не знаєте?
Дороті. Ні. А що? Нехай він негайно прийде сюди й полагодить дзвоник!
Петра. Він не може прийти, сеньйорито, бо його вже немає живого.
Дороті. Що?
Петра. Він загинув учора ввечері. Вийшов на вулицю під час обстрілу.
Дороті. Вийшов на вулицю під час обстрілу?
Петра. Так, сеньйорито. Він був трохи напідпитку й саме надумав вертатися додому.
Дороті. Бідолаха!
Петра. Так, сеньйорито, це жахливо.
Дороті. А як він загинув?
Петра. Кажуть, хтось застрелив його з вікна. Не знаю. Так кажуть.
Дороті. Хто ж то стріляв з вікна — та ще й у нього?
Петра. Вони завжди стріляють з вікон уночі під час арт-нальоту. Це П'ята колона. Люди, що воюють проти нас у самому місті.
Дороті. Але чому вони вбили саме його? Адже він простий робітник.
Петра. Вони бачили, що робітник — він був одягнений по-робочому.
Дороті. Про що ж я й кажу, Петро.
Петра. Тому вони й застрелили його. Вони наші вороги. Навіть мої вороги. Якби вони вбили мене, то теж раділи б — що однією робочою людиною стало менше.
Дороті. Але ж це жахливо!
Петра. Так, сеньйорито.
Дороті. Це просто варварство. Виходить, вони стріляють без розбору, навіть не знають, у кого стріляють?