Син

— Гаразд, — вимовила вона вголос. — Завтра я повернуся.

Вона мусила продати земельну ділянку в Спраберрі Волтові та Еймосові Бенсонам, які запропонували їй шістнадцять доларів двадцять шість центів за акр; а вона наполягала на дев’ятнадцяти доларах. Ціна була висока, та, як кажуть, усяке буває.

— Поїдеш із нами на ранчо? — запитав Волт після ділової розмови. — Сезон полювання на перепілок уже розпочався.

Це було б справді чудово: Бенсони були її давніми друзями; Волт, який овдовів рік тому, завжди по-особливому ставився до неї. Таж ні — вона-бо обіцяла. І тому їй треба повертатися до Сан-Франциско. А чому вона так поспішає — Бенсонам краще не знати.

І знову хоспіс. Джинні всеньку ніч просиділа біля ліжка Ричарда, втупившись поглядом у його похмуре, сповнене злості обличчя. Ось так вона незабаром сидітиме й біля власного сина. Батькам Ричарда, як їй було відомо, ніхто нічого не казав, а вони ж мали повне право про це знати. Може, з’ясувати їхні імена й номер телефону та розповісти їм усе? Так вона й зробить. А може, усе-таки не варто їй встромляти носа в чужі справи? Вона ж… боїться цього — боїться так, як нічого ще у своєму житті не боялася! Ні, краще їй зараз поговорити з Богом. Нехай залишить Томасові життя, а за це візьме все що завгодно: її власне життя або всі її гроші. Джинні молилася до самісінького ранку, у глибині душі знаючи, що все це марно: її син помре. Коли ж благословилося на світ, сіла у свій «Гольфстрім» і полетіла назад до Бенсонів (за дві години польоту бодай подрімати вдалося). Сказала їм, що Саддам Хусейн збирається вдертися до Кувейту.

— То це тому твоя ціна така висока?

Їй несила вже було щось пояснювати.

— Що сталося, любонько? — стурбовано запитав Волт.

Найдужче їй зараз хотілося залишитися в нього на ранчо — сидіти поряд із ним у патіо й пити вино, не думаючи про своє горе. Та їй треба повертатися до Сан-Франциско.

І задля чого вона гасає туди-сюди, мов навіжена? Звісно ж, через гроші. Через гроші, що насправді нікому не потрібні: ні їй, ні її дітям, ні бодай комусь із її знайомих. Але Джинні все одно готова на все, чи майже на все, заради цих грошей. Навіть подорожувати літаком по кілька разів на день, як-от зараз. Божевілля якесь! Урешті-решт, їй довелося згодитися на ціну Бенсонів.

Волт знову запрошував її до себе. І вона довго-довго дивилася йому у вічі: ось він — її шанс. Колись цей чоловік залицявся до неї, і Джинні сказала йому «ні». Якщо відмовить і тепер, це буде остання його спроба… Ні — вона повинна летіти до Томаса, і край. Усе, вибір зроблено: упродовж наступних кількох тижнів її життя обмежуватиметься номером у готелі «Фермонт» (це вночі) та квартирою сина (удень). Вона допомагатиме йому відчистити помешкання від усілякого мотлоху, а особливо від отих потворних, позбавлених смаку картин Ричарда. І Томас вижив — ліки поступово витягли його з обіймів смерті. Він знову став казати до неї «мамо» (а «Джинні» — хіба що коли дуже злився).