Революційна доба в Україні (1917–1920 роки): логіка пізнання, історичні постаті, ключові епізоди
- Автор: Солдатенко Валерій Федорович
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Парламентське вид-во
- ISBN: 978-966-611-773-4
- Жанр: История
Электронная книга - «Революційна доба в Україні (1917–1920 роки): логіка пізнання, історичні постаті, ключові епізоди». Краткое содержание книги:
Для науковців, викладачів, студентів, усіх, хто цікавиться і вивчає історію України.
Укладач збірника Б. Капустін у передмові «Моральна політика і політична мораль» виділяє спеціальний сюжет «Насильство/ненасильство як ключова проблема політичної моралі»1049. Посилаючись на Г. Маркузе, професор-філософ висловлює думку, ніби «…моральний революціонер протистоїть як «щасливим» чи несвідомим рабам, так і господарям. Його одинокість (одинокість його групи) з необхідністю виражається в терорі — індивідуальному проти господарів, як у російських народовольців і есерів, оскільки вони були «опозицією», чи у тотальному, як у якобінців, оскільки вони були «урядом». Терор тому і стає необхідним виявом «чистого» морального розуму в політиці (на відміну від морально-політичного розуму, котрий завжди представляє чиюсь історико-політичну перспективу визволення), що цей розум не має іншого зв’язку з дійсністю, окрім терору»1050.
Оскільки важко знайти когось, хто б публічно виправдовував терор (категорія від початку негативна, осудна), читач підводиться до висновку-сумніву щодо смислу революцій і дій їх рушіїв. На додаток — передача думки Ф. Фанона, за якою «у витока революції — той (раб), хто здатен її розпочати як заперечення, але хто (в якості морального й історичного суб’єкта) не здатен її завершити як ствердження. Однак іншого руху революції немає (? — В. С.). Звідси ключове питання: як можливе моральне перетворення раба, не здатного ні на яку іншу дію, крім просякнутого заздрістю і ненавистю насильства?»1051
Хоча Б. Капустін торкається в своєму супровідному матеріалі значно ширшого кола проблем і тлумачить їх у багатьох відношеннях цікаво й оригінально, однолінійний заряд сюжетів на зрізі насильство/ненасильство щодо оцінки революцій викликає незгоду. Адже навіть у творах такого послідовного проповідника концепції ненасильства як М. Ганді, який надавав цьому варіанту розв’язання назрілих проблем незаперечну перевагу, можливо й більше — необґрунтовано абсолютизував його («ненасильство не знає поразок»), чітко й цілком визначено говорилося: «Якщо ми не знайдемо нового методу боротьби з імперіалізмом усіх мастей замість застарілого метода насильницького повстання, то для пригноблених народів не буде жодної надії»1052. Безперечно, тут у наявності очевидний крок від однозначності у напрямку пошуку діалектичнішого підходу.
На жаль, подібні тонкощі «випадають» з поля зору тих авторів, які понад усе прагнуть лише засудити феномен революцій та їх репрезентантів. Не зупиняються навіть перед відвертими фальсифікаціями, некрасивими пересмикуваннями. Скільки разів з вуст противників суспільного прогресу в останні десятиліття звучала просто перебрехана фраза з «Інтернаціоналу», приписана революціонерам, передусім більшовикам: «Весь мир разрушим, до основанья…» Однак, свідомо випускалося те, який світ малося зруйнувати — а саме світ насильства: «Весь мир насилья (! — В. С.) мы разрушим. До основанья. А затем…». А далі йшло кепкування з приводу наступної фрази: «Мы наш, мы новый мир (!) построим. Кто был ничем, тот станет всем».
Особливо нервову рефлексію, злобну ненависть викликає остання фраза: як так — низи, раби, чернь, холопи хочуть іще на щось претендувати? Це протиприродно, дико, злочинно…
З цього приводу також багато можна було б висловити міркувань. Однак, гадається, достатньо обмежитись тим, що прибічники такої позиції, яку, звісно, рядять в наукоподібні розлогі трактати, навряд чи усвідомлюють, що самі вони набагато примітивніші за тих рабів, які прагнуть змін. Раби ж, які ще й славлять своє й інших рабство (навіть за пристойну часом матеріальну винагороду) й ненавидять тих, хто не поділяє їх приниження (хоча б все у тому ж моральному плані), з погляду цивілізаційного поступу можуть викликати лише співчуття, жаль.
Певне поширення означена лінія знаходить у працях сучасних російських істориків. Для прикладу можна послатися на публікації В. Булдакова, в концентрованому вигляді представлені в монографії «Красная смута»1053.