Революційна доба в Україні (1917–1920 роки): логіка пізнання, історичні постаті, ключові епізоди
- Автор: Солдатенко Валерій Федорович
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Парламентське вид-во
- ISBN: 978-966-611-773-4
- Жанр: История
Электронная книга - «Революційна доба в Україні (1917–1920 роки): логіка пізнання, історичні постаті, ключові епізоди». Краткое содержание книги:
Для науковців, викладачів, студентів, усіх, хто цікавиться і вивчає історію України.
По-друге, сама собою тема є інтригуючою, гостросюжетною, навколо якої часом цікаво «пограти розумом», пофантазувати, вправно стираючи грані між імовірністю, припущеннями і реальними фактами.
Не заглиблюючись у журналістські «розслідування» проблеми, в яких буквально можна «втопитися», гадається, достатньо послатися на одну з останніх праць, що витримує перевидання — «Гроші на революцію»1036 і значною мірою концентрує в собі «набутки» в обраній темі (щоправда, «джерелами» для автора слугують всі без розбору публікації, в яких так чи інакше згадуються відповідні сюжети, а критичний їх аналіз відсутній1037). Невідомо, чи відчуває автор хисткість своїх умовиводів чи ні, але за наведеними ним матеріалами, сили, що зробили спробу звинуватити й засудити В. Леніна, більшовиків у шпигунстві, німецькому запроданстві, ще до Лютого отримували із закордону (і це очевидно з книги) чималі кошти на повалення самодержавства, що й поклало початок революційним потрясінням усього 1917 року. (Дехто, як приміром О. Керенський, щедро фінансувався з іноземних джерел, ввійшовши до Тимчасового уряду й очоливши його). Що ж до РСДРП(б), то тут йдеться про те, що незрівнянно невеличкі кошти, сліди яких вдається виявити (у більшості випадків це спонсорська допомога зарубіжних колег-революціонерів, соціал-демократів1038) викликають у Є. Сікорського питання — а чи не йшли вони від німецького генерального штабу через руки агентів-посередників?
Виключити будь-якого варіанта відповіді абстрактно-теоретично не можна. Однак необґрунтовано й «підкидати» сумнівні, апріорно недоведені (принаймні на сьогодні й тими матеріалами, які наводяться) тези широкому читачу, психіка якого часто спрацьовує за схемою — «диму без вогню не буває» — значить більшовики — німецькі шпигуни, які наробили з любимою вітчизною лиха на німецькі гроші.
Значної уваги питанню сприяння революційному руху в Росії з боку Німеччини, в тому числі шляхом фінансових «ін’єкцій» різним політичним силам свого стратегічного суперника, з яким було надзвичайно важливо просто життєво необхідно заключити сепаратний мир, надає в своїй праці Г. Катков (його значна за обсягом, ретельно документована книга не так давно з’явилася в російському перекладі)1039. Цей чинник автор вважає одним із істотних складових перемоги Лютневої революції, хоча дещо обережніше висловлюється щодо прямого звинувачення вождя більшовиків у отриманні німецьких грошей. «Ленін надто потребував фінансової підтримки, — пише англійський вчений, — і німецькі власті надавали таку підтримку, знав про це більшовицький вождь чи ні»1040.
Що дуже прикметно, так це те, що посилено апелюючи до логіки, уважного ставлення до будь-якого можливого варіанта розвитку подій, наукової глибини, посилань на документальні підтвердження (як правило, це голослівні завіряння), старанно обходяться (не хочеться думати, що залишаються непоміченими, невідомими) серйозні дослідження фахівців, вибудовані на справді наукових засадах.
Наприклад, на основі введених до наукового обігу документів спецслужб (природно, до часу засекречених) доктор історичних наук генерал-майор, начальник Центру громадських зв’язків Федеральної служби безпеки Російської Федерації О. Зданович опублікував детальне «розслідування» питання про «німецький чинник» (гроші) й неспростовно довів, що «документи», які були в розпорядженні Тимчасового уряду, то ніщо інше, як матеріалізація зусиль французьких розвідників. Останні виконували плани Антанти щодо недопущення припинення воєнних дій на Східному фронті, а то й його ліквідації, виходу Росії з війни, сепаратного миру з Німеччиною та Австро-Угорщиною1041.
Уже трьома виданнями вийшла книга відомого дослідника-джерелознавця з Санкт-Петербурга В. Старцева «Німецькі гроші й російська революція»1042. Здається, більшого зробити не можна — історик навіть на криміналістичному, а не лише критично-джерелознавчому зрізі довів, документи Є. Семенова і Е. Сіссона (Л. Нікіфорової та Р. Імбрі — Г. Аккермана) — надзвичайно хитра містифікація талановитого пройдисвіта, великого шахрая-авантюриста, в наступному відомого польського письменника-фантаста Ф. Оссендовського. Для наочності В. Старцев роздрукував додатки, за якими будь-хто з неупереджених читачів здатен переконатися у істинності зроблених істориком висновків про абсолютну фальшивість матеріалів, фактів1043, якими чомусь продовжують оперувати чимало публіцистів. Ввівши свого часу в оману довірливих американських дипломатів, що, попри фах розвідників, не виявили достатніх навичок критичної роботи з документами і за великі гроші придбали підроблені папери, Ф. Оссендовський серйозно збагатився. Невже мотиви нинішніх послідовників сумнівної практики не змінилися?..