Вовк-тотем

Чжан Цзіюань кивав головою. Він пішов і приніс сухого кізяка, запалив вогонь під казаном, після чого баоцзи були складені на решітку пароварки. Хлопці сіли навколо відкритої літньої печі й терпляче чекали, поки баоцзи достигнуть, інтерес до розмови посилювався.

Чень Чжень сказав:

— Ти сьогодні розповів якраз те, що я хотів би зрозуміти — чому нації-вершники зробили своїм тотемом не коня, а його ворога — вовка. Я нарешті зрозумів. У цій дивній логіці насправді криється глибока степова істина: так сталося тому, що монгольський кінь — це «учень», спільно вимуштруваний вовками й степовиками, а як же вчитель буде підносити «учня» на рівень тотема й релігійного наставника? А от степові вовки ніколи не зазнавали муштри з боку людей, навпаки, їхній характер і багато вмінь люди вивчали декілька тисяч років, але так і не змогли перейняти. Вовки насправді є володарями всього степу, вони завжди стоять на вершині усіх складних і переплутаних відносин у степу…

— Мені справді прикро за зниклих цюанів, жунів і гунів, — сказав Чжан Цзіюань. — Адже вони найраніше заснували звичай поклонятись вовку-тотему, і саме від них він почав передаватися далі, не перериваючись навіть до сьогодення.

— Ідеологія вовка-тотема набагато давніша, ніж ідеологія китайського конфуціанства, — сказав Чень, — і має більш органічну тривалість та життєві сили. Що стосується системи конфуціанських ідей, то її програмні частини, як, наприклад, «три начала й п’ять постійних принципів», вже давно застаріли й прогнили, однак ядро ідеології вовка-тотема до сих пір процвітає, донесене до сьогодення найбільш прогресивними й просунутими націями. Таким чином, вовк-тотем націй монгольського степу є дорогоцінним духовним скарбом усього людства. Якби китайці змогли вирізати зі свого духу гнилі частини конфуціанської ідеології, а потім приживити в утвореному «дуплі» духовні паростки ідеології вовка-тотема, об’єднавши їх із такими традиціями конфуціанства, як пацифізм, повага до освіти й уміння вчитися, та переформували національний характер, тоді б для Китаю з’явилась надія. Шкода тільки, що вовк-тотем — це суто духовна система, яка майже не зафіксована на письмі, а найбільш уразливим місцем степових націй є відсталість їхньої писемної культури. А китайські історики-конфуціанці, які тисячоліттями спілкувались зі степовими націями, ніколи не давали собі труду записувати спадок культури вовка-тотема. Я підозрюю, що ті послідовники конфуціанства, які ненавидять вовків, напевне, навмисне видалили деякі записи з історичних книжок. Тому тепер, якщо ми візьмемось у китайських історичних книжках шукати матеріали про вовка-тотема, це буде так само складно, як ловити в морі голку. Навіть цих сотень книжок, що ми сюди привезли, недостатньо. Наступного разу, коли я поїду додому, я спробую привезти ще більше.