Сповідь відьом

— Це не єдина сторінка, якої бракує в манускрипті «Ешмол сімсот вісімдесят два».

— А скільки їх було видалено?

— Три, — прошепотіла я. — На початку манускрипту бракувало трьох сторінок. Я бачила обривки. Тоді мені це здалося неістотним.

— Три, — повторив Метью. Його голос прозвучав відсторонено і тихо, але мені здалося, наче він збирався щось поламати голими руками.

— А яка різниця, скількох сторінок бракує — трьохсот чи трьох? — спитала Сара, і досі намагаючись видивитися приховані слова. — Однаково магію порушено.

— Різниця в тім, що є три види потойбічних створінь, — пояснив Метью і торкнувся мого обличчя, даючи мені зрозуміти, що він на мене не злиться.

— І якщо ми маємо одну з вирваних сторінок… — почала я.

— То хто має решту? — завершила Емілі.

— Чорт забирай, чому ж Ребекка не розповіла нам про це? — Сарин голос теж прозвучав так, наче їй хотілося щось розвалити. Емілі забрала у неї малюнок і обережно поклала його на антикварний чайний столик.

А Метью продовжив читати:

— «Батько каже, що тобі доведеться вирушити в далеку подорож, щоб розкрити його таємниці. Більше я нічого не скажу, через страх того, що цей лист може потрапити в лихі руки. Але ти все дізнаєшся, я не сумніваюсь. — Метью віддав мені прочитаний аркуш, а сам взяв наступний. — Будинок не віддав би вам цього листа, якби ви були неготові. Це означає також, що вам уже відомо, що ми з батьком зачаклували тебе. Сара сказиться від злості, але це був єдиний спосіб захищати тебе від Конгрегації, поки біля тебе не з’явиться чоловік із сутінків. Він допоможе тобі розібратися у твоїй магії. Сара казатиме, що це не його справа, бо він не Бішоп. Але не звертай на неї уваги».

Сара пирхнула і кинула вбивчий погляд на вампіра. Метью всміхнувся.

— У твоїй тривозі завжди було щось дивне.

— Дивне — у якому сенсі?

— Після нашого знайомства в Бодліанській бібліотеці мені жодного разу не вдалося змусити тебе панікувати.

— Але я таки впала в паніку, коли ти несподівано вигулькнув із туману біля елінгу.

— Ти перелякалася. Але твоя інтуїція мала панічно волати щоразу, коли я опинявся поруч. А ти натомість ставала все ближчою і ближчою.

Метью нахилився, поцілував мене в маківку і перегорнув останню сторінку.

— «Важко закінчити цей лист, коли ще так багато лежить на серці, коли ще так багато лишилося невисловленого. Минулі сім років були найщасливішими в моєму житті. Я б не проміняла ані миті безцінного часу, проведеного з тобою — ані на владу, безмежну, як океан, ані на довге й безпечне життя без тебе. Не знаю, чому богиня нагородила нас тобою, але не проходило й дня, щоби ми не дякували їй за це».

Я придушила ридання, але таки не стримала сліз.

— «Я не зможу захистити тебе від важких проблем, із якими ти неодмінно зіштовхнешся. Ти пізнаєш небезпеку і велику втрату, але разом із тим — і велику радість. У майбутньому ти, можливо, і ставитимеш під сумнів свою інтуїцію та інстинкти, але твої ноги йшли цією стезею з тієї миті, коли ти народилася. Ми зрозуміли це, коли ти з’явилася на цей світ у амніотичному мішку. І відтоді ти так і лишалася немов у проміжку між двома світами. Отака ти є, отакою є твоя доля. І не дозволяй нікому відвернути тебе від неї».