П'яте Правило Чарівника, або Дух Вогню
- Автор: Гудкайнд Терри
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Електронна книга "КОМПАС"
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «П'яте Правило Чарівника, або Дух Вогню». Краткое содержание книги:
Меч в руках Несана коштував Морлі життя. Несану довелося витерти очі, щоб бачити, куди він біжить. Озирнувшись, він побачив довгий звивистий порожній коридор.
Позаду з гуркотом відчинялися двері. Вона наближалася.
Вона ні за що не відстане. Ця жінка — дух помсти, що з'явився за його життям в помсту за те, що він забрав Меч Істини з того місця, де він лежав у замку Чарівника. Несан помчав ще швидше.
Він вилетів на світло і в перший момент не зміг зрозуміти, де знаходиться. Покрутивши головою, він побачив коней. Трьох. Його, Морлі і цієї жінки. Сідельні сумки з її речами висіли на паркані.
Щоб вивільнити руки, несан надів перев'язь через праве плече, щоб меч, як і належить, висів біля лівого стегна, а потім підхопив вудила всіх трьох коней і скочив на того, що був ближче всього.
Несан закричав і пришпорив коня. Він виявився на коні жінки. Стремена були занадто довгими, і він до них не діставав, а тому просто-напросто стиснув кінські боки ногами і вчепився в гриву щосили. Кінь галопом помчав вперед. Двоє інших побігли слідом.
Коли коні на повному скаку вилетіли на міст, із замку вискочила жінка в червоному. Все її обличчя було в крові. У руці вона стискала чорну пляшку. Ту саму пляшку з анклаву Великого Чарівника. Ту, що впала і не розбилася.
Пригнувшись до шиї коня, Несан мчав по дорозі. Він озирнувся. Жінка бігла за ним. Він забрав її коня. Вона біжить на своїх двох, а до найближчого місця, де можна дістати коня, досить далеко.
Несан постарався не думати про Морлі. Він роздобув Меч Істини. Тепер можна повернутися додому і довести, що не він згвалтував Беату, а те, що він зробив з Клодін Уінтроп, — так це тільки щоб захистити міністра від її брехні. Несан знову озирнувся. Жінка залишилася далеко позаду, але продовжувала бігти. Він знав, що ні за що не наважиться зупинитися. Вона йде. Йде за ним і не залишить його в спокої ні за що.
Вона не відмовиться від переслідування. Буде гнатися за ним без сну і відпочинку. І ні за що не зупиниться. А якщо спіймає, вирве йому серце.
Несан ударив коня п'ятами в боки, змушуючи скакати ще швидше.
55
Річард сидів за невеликим столом. Масажуючи йому спину, Келен заглянула через плече:
— Щось знайшов?
— Поки не впевнений. — Він відкинув волосся з лоба і постукав по свитку. — Але тут є дещо… Тут більше конкретної інформації, ніж в рукописах Андера, що зберігаються в бібліотеці.
— Сподіваюся, — посміхнулася Келен. — Піду пройдуся, перевірю, як там решта. — Річард, знову поринувши у вивчення сувою, щось невиразно промукав.
Вони провели в бібліотеці ще два дні, вивчивши вздовж і впоперек усе, що належало перу Йозефа Андера або ж так чи інакше стосувалося його. В основному це були записи чарівника про себе самого і про те, що він вважав не відомими йому раніше проявами людської поведінки. Андер досить багато міркував про те, наскільки його особисті спостереження за людською природою вірніші і глибші, ніж чиї б то не було.
По більшій частині його записи викликали лише здивування. Все одно що слухати міркування підлітка, який вважає, що він знає все на світі, і не здатного усвідомити, наскільки глибоке його істинне неуцтво. Але Андер давно вже помер, і залишалося лише мовчки читати його записи — бо як тепер оспорити подібні одкровення, які будь-яка нормальна доросла людина повинен була давно перерости.
Йозеф Андер вважав, що знайшов ідеальне місце, де можна без перешкод вести людей до прекрасного життя і де ніякі сили ззовні не зіпсують його «Збалансовану спільноту», як він це називав. Він пояснював, як зрозумів, що не потребує більше підтримки або допомоги інших (Річард вважав, що малися на увазі чарівники з замку в Ейдіндрілі) і що будь-яке втручання ззовні надзвичайно шкідливе, бо вводить людей «колективного співтовариства» в гріх егоїзму.
Жодного разу Йозеф Андер не згадував жодного імені, крім свого власного. Про людей він писав «чоловік», «жінка» або «народ побудував», «Народ посадив», «народ зібрав», «народ поклоняється». Схоже, Йозеф Андер дійсно знайшов ідеальне місце-для самого себе. Країну, де йому не було рівних в чарівному дарі і де всі жителі обожнювали його. Річард вважав, що Йозеф Андер трохи обманювався і приймав звичайний страх за обожнювання. Але як би там не було, становище дозволило Андеру стати шанованим і всіма хваленим вождем — справжнім королем, які користуються абсолютним і беззастережним авторитетом в суспільстві, де більше нікому не дозволялось проявляти індивідуалізм або перевагу. Йозеф Андер не сумнівався, що заснував благословенну країну, де зникли страждання, заздрість і жадібність, де взаємна підтримка замінила собою жадібність. Зачистка культури — тобто публічні страти — привела цей гармонійний стан в рівновагу. Андер називав це «Випалити бур'яни».