Версола. Книга 2. Мисливець 04M
- Автор: Залевский Сергей
- Серия: Версола #2
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Мультимедийне видавництвоСтрельбицкого
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Версола. Книга 2. Мисливець 04M». Краткое содержание книги:
— Тьху, прокляті свині — вилаявся хлопець, і тут відчув, як невпевненість і страх проходять — зброя в руках повернула почуття самовладання, а виск сімейки кошлатих, що швидко віддаляється, навіть трохи розвеселив.
— Цього мисливця я теж почастую парочкою голок — посміхнувся він і погладив зброю — знайду і різатиму, як цих свиней, змушу вищати, як недорізаного, а-ха-ха.
Через пару хвилин задоволений собою і упевнений у своїх силах Жатт вже тупав в ту сторону, де, на його думку, мав бути мисливець на ім'я Віктор — питання його вбивства, це тільки питання часу для професіонала…
… Ближче до полудня Віктора стало хилити в сон — зручне ложе на дереві, приємний вітерець і абсолютна порожнеча навколо гаю навівала на хлопця дрімоту і нудьгу, і навіть важливість моменту не могла їх розігнати. Спостерігати за океаном трави швидко набридло, а повітря, насичене різними запахами, тільки посилювало загальну картину ідилії — тут, поблизу селища, живність майже перевелася, ну, якщо не рахувати різної дрібниці в траві, в чому він зміг особисто переконатися пару годин тому, повзаючи в ній на череві. Усіх вирізали мисливці за м'ясом, і лише звуки рідкісних птахів порушували тишу, які час від часу влаштовують якісь свої розбірки в кронах дерев. Тим несподіваніше став сторонній звук, який мисливець ідентифікував, як вищання кошлатих свиней — судячи з тональності, сімейка цих соковитих ходячих делікатесів була чимось стривожена або утікала від когось, оголошуючи найближчу округу своїм шумом. Віктор відразу сів — від сонливості не залишилося і сліду — зараз в цій зоні може бути тільки він, його суперник по дуелі…. хоча вірогідність появи хижака теж є — у тварин інша логіка поведінки, людям її не зрозуміти. Огляд трохи перекривало листя, але зграйку біжучих свинок він розгледів відносно швидко — тварини спритно драпали у напрямі «його» гаю — очевидно звикли проводити найжаркіший час в тіні місцевих дерев, і почували себе тут у безпеці. Приблизно визначивши напрям їх втечі, став дертися по гілках, вибираючи новий оглядовий майданчик, на що пішло пару хвилин.
— Гм, дивно, від чого ви біжите? — бурмотав собі під ніс землянин, оглядаючи доступний сектор савани — нікого не бачу, і це дуже незрозуміло,… щось адже повинно бути, хрюшки явно злякані…. вже скільки я їх перебив, не згадати… зазвичай вони інертні до людей, хоча в цій зоні…
Трохи подумавши, знову змінив позицію, перебравшись трохи правіше — тут його чекала удача: по савані, майже в його сторону тупав той охоронець. Йшов спокійно, в руках тримав зброю, кожних пару хвилин зупинявся і вертів головою, очевидно, прислухаючись до чогось. Віктор прикинув, що супротивник рухається трохи вправо від гаю — приблизно в те місце, де його висадили з броньовика. Тут хлопець спохмурнів, порахувавши для себе вірогідність того, що бійці охорони могли якось натякнути своєму колишньому товаришеві про напрям пошуків. Подумавши над версією, дійшов висновку, що підозри безпідставні — швидше за все, цей тип побачив, в яку сторону поїхав броньовик охорони і зробив правильні висновки. Роздумуючи таким чином, продовжував спостерігати за бійцем — той пер, як по проспекту, час від часу піднімаючи голову вгору і жмурячись від сонця. У такі моменти Віктор виразно відчував, як тому важко і гаряче — збруя явно не сприяла комфортному переміщенню по савані — що називається, одягнувся не по сезону, хе-хе. Охоронець неначе відчув його погляд, а може в голові у нього народилася розумна ідея про те, що потрібно сховатися в тіні — ще трохи, і тепловий удар прискакає у гості.
Вік навіть трохи сіпнувся, коли супротивник довго дивився в його сторону, вивчаючи гай, але узяв себе в руки — без бінокля його розгледіти серед гілок було нереально, а нічого такого у того не було, інакше б використав. Тут охоронець, мабуть прийняв рішення, і трохи скоректував свій курс, попрямувавши прямо сюди — очевидно спека і жага його вже порядком вимотали, щоб далі терпіти. А потім Віктор побачив те, що не чекав побачити: в двохстах метрах лівіше за курс його опонента в траві повільно ковзали дві фігури — мисливець відразу упізнав плямистих левів. Хижаки рухалися повільно і ставно: жертва ні про що не підозрює, діватися їй нікуди, та і гаряче — навіщо бігати, якщо закуска скоро сама прийде на обід? Хоч цей тип і повинен був йому відповісти за образу, але зараз ситуація різко помінялася — людину потрібно було рятувати від смерті. Землянин став обережно спускатися вниз, уважно вибираючи опору для рук і ніг — не хапало ще зірватися і зламати собі щось цінне і корисне, щоб потім стати обідом для цих звірів. Хвилина після приземлення під стволом пішла на перевірку іглостріла і іншого спорядження — незабаром він вже біг назустріч охоронцеві, намагаючись попередити того про небезпеку — той лише здивовано дивився на свого ворога, піднімаючи свою зброю.