Смілла та її відчуття снігу
- Автор: Хёг Питер
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-6142-3
- Переводчик: Володимир Миколайович Верховень
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Смілла та її відчуття снігу». Краткое содержание книги:
«Смілла та її відчуття снігу» (1992) — найвідоміший твір письменника, який одразу після публікації став бестселером. За його сюжетом було створено художній фільм.
Початок 90-х, Копенгаген. 37-річна Смілла — напівдатчанка, напівескімоска, яка читає заради розваги Евклідові «Начала», знає 70 тлумачень слова «сніг» і завжди перемагає у рукопашному бою з професіоналами-чоловіками, — розпочинає власне розслідування дивної загибелі сусідського хлопчика-ескімоса, що зірвався з даху будинку. У Смілли особливе відчуття снігу, вона вміє читати сліди. Однак головне для неї — не тільки розслідування вбивства, а й спроба вийти з власної глибокої кризи, розібратися зі своїм минулим, знайти нарешті власне «я».
— У вас немає якогось іншого заняття?
Я не відповідаю. Несподівано він заховав усі свої колючки. Коли він знову відкриває рота, він уже більше не чортихається.
— Я бачив безліч родичів, які збожеволіли з горя. Безліч самодіяльних сищиків, які думали, що можуть зробити справу краще, ніж ми і поліція. Я вислуховував їхні припущення, бачив їхню наполегливість і говорив собі, що всьому цьому я дам гарантію тільки на п’ять хвилин. У вашому випадку я не такий впевнений.
Я намагаюся зобразити посмішку у відповідь на його оптимізм. Але ранок ще надто ранній, навіть для мене.
Замість цього я раптом виявляю, що, обернувшись, посилаю йому поцілунок рукою. Від однієї рослини пустелі іншій.
Я не знавець автомобілів. Якби мене запитали, я б сказала, що всі машини світу сього можна, пропустивши через гідравлічний прес і запустивши із стратосфери, спокійно відправити обертатися по орбіті навколо Марса. Звичайно ж, за винятком тих таксі, які повинні бути в моєму розпорядженні, коли вони мені знадобляться.
Але я уявляю собі, як виглядає «Вольво 840». Останні роки фірма «Вольво» була спонсором Європейського турніру з гольфа; і компанія використала мого батька в кількох рекламах, що зображають чоловіків і жінок, які добилися міжнародного визнання. На одній фотографії його було зображено, як він замахується для удару перед терасою гольф-клубу в Селлереді, а на іншій він сидить у білому халаті перед тацею з інструментами з таким виразом обличчя, наче хоче сказати, що навіть коли вам треба зробити блокаду самого гіпофіза, він ураз вам це зробить. І на тій і на тій фотографії він змусив їх сфотографувати себе саме в такому ракурсі, в якому він схожий на Пікассо в перуці, а підпис під картинками свідчив, здається: «Люди, які ніколи не помиляються». Протягом трьох місяців ця реклама на автобусах і станціях залізниці нагадувала мені про те, що б я могла додати до цього тексту. А в моїй голові назавжди зберігся незграбний і начебто скулений профіль «Вольво 840».
Якщо перед самим сходом сонця підвищується температура, як це трапилося сьогодні, паморозь на машині тане в останню чергу на даху і над двірниками. Банальний факт, на який мало хто звертає увагу. Машина, яка стоїть на Каббелаєвай і на якій немає паморозі, або тому, що її зчистили, або тому, що нею недавно приїхали, це синє «Вольво 840».
Напевно можна придумати безліч пояснень тому, що хтось поставив тут машину о сьомій двадцять. Але цієї миті я не можу придумати жодного. Тому я йду до машини, нахиляюся над радіатором і заглядаю всередину через тоновану лобову шибку. Спочатку мені важко дотягтись. Але, ставши на ковпак колеса, я опиняюся врівень із сидінням водія. Там спить людина. Якийсь час я так стою, але вона сидить не рухаючись. Тому я зрештою спускаюся на землю і швидко крокую в напрямку до Бренсхой Торв.
Сон — це важлива річ. Я б сама була не проти поспати ще кілька годин сьогодні вранці. Але я б нізащо не робила цього у «Вольво» на Каббелаєвай.
— Мене звуть Смілла Ясперсен.
— Доставка з магазину?
— Ні, Смілла Ясперсен.
Твердження, що телефонні розмови — це найбільш недосконалий спосіб спілкування на світі, не зовсім правильне. Дверні переговорні пристрої насправді куди гірші. Щоб відповідати всьому будинку — високому, сріблясто-сірому й розкішному, — він тут зроблений з анодованого алюмінію у формі мушлі. На жаль, він також увібрав у себе шум океану, який тепер накладається на розмову.
— Прибиральниця?
— Ні, — кажу я. — І не педикюрша. У мене до вас кілька запитань про Кріолітове товариство.
Ельза Любінґ на деякий час замовкає. Таке можна дозволити собі, коли стоїш з належного боку переговорного пристрою. Там, де тепло і де є кнопка, що відчиняє двері.
— Це дійсно не дуже вчасно. Напишіть або приходьте іншим разом.
Вона кладе слухавку.
Відступивши на крок, я задираю голову. Будинок стоїть на відшибі, аж у кінці Хайревай, у Пташиному кварталі Фредеріксберґа. Будинок високий. Ельза Любінґ живе на сьомому поверсі. На балконі під її квартирою фігурні чавунні ґрати закриті ящиками з квітами. Зі списку мешканців стає ясно, що ці любителі квітів — подружжя Скоу. Я коротко й рішуче натискаю на кнопку.
— Так? — Судячи з голосу, не менше вісімдесяти.
— Доставка з квіткової крамниці. У мене букет для Ельзи Любінґ, котра живе над вами, але її немає вдома. Ви не могли б відчинити мені двері?
— На жаль, у нас існує суворе правило не відчиняти двері тим, хто прийшов до інших квартир.