Оповістки з Меекханського прикордоння. Північ-Південь [UK]

* * *

— Залізним хріном Реаґвира клянуся!

Кавер Монель, прозваний Чорним Капітаном, стояв на вершині Лиски й дивився на південь. Вид був пречудовий. На небі не було навіть найменшої хмаринки, сонце вже висіло над горизонтом, і гостре око дозволяло сягнути миль на п’ятдесят уперед. Поля, луки, рибні ставки, два смарагдових у цьому світлі озера, чималі простори лісу, села та містечка, поєднані мереживом доріг. Родючий, багатий, людний простір.

Лиска була форпостом Малого хребта — ланцюга гір, на які Меекханська Імперія спиралася під час своєї збройної експансії. Чесно кажучи, Імперія перевалила через Малий хребет лише коли поглинула землі Вессирської Ліги в господарському й політичному аспекті, і робила це — після низки невдалих війн — десятиліттями змішуючи роди та інтереси й затягуючи політичні вузли. Справу полегшив той факт, що вессирці не визнавали одного бога і були переконані, що в пантеоні знайдеться місце для всіх; войовничі культи, які сотні років підтримували теократію в різних місцях континенту, не зуміли схилити їх до свого бачення істини. Тож релігія не була проблемою. Але й надалі долини поміж Малим і Великим хребтами та терени миль на п’ятдесят на південь від Малого хребта, чи то до річки Ванавен, вважалися вессирськими землями. Якщо хтось був достатньо бистрооким, міг би розгледіти її з вершини Лиски — сіру стрічку на горизонті.

Гора була майже милю висотою, а виглядала так, наче хтось колись узяв велетенський молот і для розваги гепнув з усієї сили об її схил. Так виникла долина Варес, що долиною формально не була: овальна западина діаметром понад чверть милі, з двох сторін оточена скалистими плечима, що переходили в майже вертикальну стіну самої Лиски. Вхід до цієї ніби-долини був ледве п’ятдесят ярдів завширшки, іуди вів імперський шлях, кам’яна дорога шириною в два вози. Її називали Хвірткою Півночі, бо це було єдине місце десь у радіусі ста миль, де купецькі вози могли перевалити через Малий хребет.