Спогади командарма (1917-1920)
- Автор: Омелянович-Павленко Михаил Владимирович
- Год: 2007
- Язык: украинский
- ISBN: 9668201248
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Спогади командарма (1917-1920)». Краткое содержание книги:
Документально-художнє видання.
Одначе досвід революції наказував нам бути обережними. У що виллється діло Директорії, чи пощастить їй скріпити наш державний організм, а разом з тим оборонні засоби? — це було питання. з цих причин Начальна Команда пильно стежила за розвитком подій над Дніпром і намагалася схоплювати всі чутки, що йшли з теренів революції.
Рахуючи наші місцеві засоби боротьби на той час для опанування Львовом невистарчаючими, я ставився до пропозиції полк. Мишківського — негайно штурмувати місто — позитивно, лише наколи Директорія надішле обіцяні дивізії.
Розпочаті сприводу цього переговори скінчилися для нас сприяюче: нам запевнено було кілька боєздатних частин. Наша оперативна діяльність зводилася до підготовання вигідних умов для штурму, яким малося зліквідувати найбільшу групу поляків на цілому терені Східної Галичини. Після здобуття міста пляновано приготовити армію до боротьби з новими групами, що їх Польща, цілком певно, не запізниласяб направити проти нас.
Поруч головної операції "Начальна" підготовила кілька другорядних акцій, а саме: часову перериву сполучення Перемишль — Львів і Рава — Львів, більшу активність наших військ в напрямку на Перемишль і демонстративну чинність на північно-східних полях театру війни.
Австрійські 15. сент. польові гавбиці, що кількости 10–15 були в нашому розпорядженні, на думку гарматчиків, давали надію на певне усунення перепон, що моглиби повстати на шляху наших стрільців до ворожих позицій в околицях міста.
Слід пригадати, що, після опановання Перемишлем 10. листопаду, а за допомогою підполк. Токаржевського (140 старшин, 1800 стрільців і 8 гармат) також і Львовом 22. листопада, "Довудство Сходу" намітило ширші операції для повного звільнення Львова від облоги. Саме з цею метою розпочато бої від 22. листопаду до 10. грудня під Самбором, Равою Руською та в околицях Львова. Проте замірам "Довудства" перешкодили наші протиоперації. Бої скінчилися не на користь поляків. Тим самим здобуто кращий грунт для чергового пляну "Начальної", що хотіла повністю закріпитися та в кінці грудня розпочати операції, завершенням яких мав бути сам штурм Львова.
У третій декаді листопаду в Бережанах відбулися наради старших командантів Між ними були полк. Косак, полк. Микитка, отаман Букшований, полк. Омелянович-ІІавленко і сотн. Бізанц. Генерал Кравс не був. Хоч я був ще хорий, всеж рішив сам головувати на цій нараді, бо це власне був мій перший особистий стик із старшим командним складом. Від групи присутніх віяло свіжістю, запалом й енергією. Невеличкий службовий стаж і порівнююче обмежений попередній вишкіл молодих командантів — вимагали більшої деталізації всіх наказів і розпоряджень Начальної Команди. Полк. Мишківській це зручно вловив і належно переводив підготовчу працю, не вказуючи лише "що", але також "як" треба виконувати.
Після зясовання полк. Мишківським нашого розуміння ситуації, нарада вислухала від ньогож плян майбутньої операції. 3 цим пляном були получені такі місцеві завдання; Група Кравса мала зруйнувати залізницю між Судовою Вишнею й Перемишлем, а потім, протягом цілої операції під Львовом, бути заслоною львівської групи від можливого наступу поляків з Перемишля; далі Кравс мав вийти на Сян й тримати цю лінію; рівночасно партизанські відділи на Півночі й північному Сході мали стежити за напрямками Яворів-Львів, Рава-Львів і Сокаль-Львів; для демонстративних чинів у північних і північно-східних околицях Львова "Команда Північної Области" (Камінка Струмилова) мала післати відділи окремого призначення полк. Долуда; південно-східній групі УСС (отаман Букшований) і південній (полк. Микитка) ставилося за завдання обовязково вдертися в околиці Львова, аби цим відтягнути на свої напрямки максимум ворожих сил і тим сприяти наступові; група полк. Омеляновича-Павленка мала з околиці Глиняна-Пустомити розвинути свої операції в північно-східному напрямку на головний двірець і на південно-західну околицю міста; силу ударної групи Начальна Команда розраховувала довести до 7–9 тисяч багнетів і 40 тармат, що складалоби коло половини всіх наших військ; на частини полк. Косака покладено завдання забезпечити головній групі ліве крило чинністю на Городок Ягайлонський і на Захід від нього; поза всім наказано зладити бодай примітивні бронепотяги для операцій на широких і вузьких залізницях.
Так виглядав наш плян. Його творцем був покійний полк. Мишківський. На йогож пропозицію командантом ударної групи призначено полк. Омеляновича-Павленка.
Досвід революції показав нам, як несталі були частини на Великій Україні й наскільки змінливою була їх моральна вартість. Зогляду на це, вирішено просити Військовий Секретаріят вжити всіх заходів, аби Начальна Команда зазделегідь мала повну уяву щодо боєздатности наддніпрянських підкріплень. Я особисто ставив весь успіх нашої оперції в залежність від того, що за частини надішле нам Київ. Начальна Команда не обмежилася тільки проханням до Військового Секретаріяту, але й сама вислала своїх агентів до Підволочиська на зустріч козацьким транспортам. Агенти мали обертатися серед козаків і подавати нам усе, що характеризувалоб моральну якість і політичні настрої їх.
Очевидно, що також й урядові кола Галичини надавали належне значіння моральному станові козаків, бо зустріч на старому кордоні й транспортування уряджено було надзвичайно урочисто. До цього треба ще додати прояви гарного відношення населення Галичини до земляків "з того боку". Назагал це був тріумфальний похід.
Як урядові відомости, так і донесення нашої агентури свідчили, що дух надісланих частин був найкращий, — козаки прагнули до бою, матеріяльний бік виглядав теж добре. Всеж я хотів вислухати особисті доклади начальників головних транспортів і наказав їм прибути до Бережан. Інформації полковників (тоді на Україні були мало не всі полковниками й отаманами) мене задовольнили. Лишалося ще особисто оглянути всі частини, але хороба не дозволила мені зробити цього.
Після докладу старшого команданта я вважав себе вистарчаюче поінформованим і дав начальникові штабу згоду на розпочаття вступних боїв до головної операції.
Такий стан річей не міг не стурбувати "Довудства Сходу". 11. грудня воно доручило Генерал-підпоручникові Зєлінскому з відділом силою в 1600 вояків, 12 кулеметів і 8 гармат розпочати протинаступ, що в своїй конечній меті мав привести поляків до опановання напрямку Перемишль — Хирів — Самбір, — безперечно важливого для нас, бо звідси поляки могли дістатися в запілля наших львівських груп.
13. грудня Зєлінского підсилено відділом майора Модєльского (1 курінь піхоти, кулеметна сотня й панцирний потяг), а 15. у критичний мент, у боях коло Підмостя й Трушовиць Зєлінского підсилено ще двома курінями 37. полку і 1. дівізіоном 1. полку уланів. Усі ці заходи поляків привели їх до опанування ситуації на згаданому напрямку.
На завзяту боротьбу у напрямку Хирів — Перемишль Начальна Команда відповіла введенням у бій частини львівської групи. Це, очевидячки, мало певний моральний ефект, бо вже 18. грудня Львів "волал" на поміч. Зєлінский одержав 23. перед обідом від генерала Розвадовского таку словесну директиву: "Положення під Львовом увійшло в критичну стадію. Українці, підсилені свіжими частинами, підступають аж до самого передмістя, яке невпинно атакують. Поза тим нагромадили вони більші сили в Любені В. з наміром заатакувати Городок Ягайлонський. Завданням групи є розбиття сил під Любенем В., дальше посування її вздовж гостинця Любець В. — Ставчани — Оброїм — Львів й переведення тих операцій, які виявляться конечними для рятування Львова. На праве крило наложить звернути увагу, бо на підставі відомостей, які одержано з вірогідних джерел противник нагромаджує більші сили в околицях Глинної—Наварії й Пустомитів".
Отже, як бачимо, польське командування ще 18. грудня вважає положення під Львовом настільки критичним, що рішає перервати свої бої у напрямку Хирів — Самбір, аби мати змогу кинути перемиські сили на підтримку Львова. 3 наказу Розвадовского ми бачимо також, що польське командування визнавалося також у положенні навколо Львова, бо, як кінцеве завдання, скировує протинаступ своїх головних сил у район, з якого мав початися наступ нашої ударної групи, — "Наварії".