Тронка

- Цей тільки при сонці літає… Коли “чуден Днепр при тихой погоде”…

- А коли чорні бурі?

- Тоді сидить і не щурухне…

Ткнувши котрійсь із жінок пляшки, Сіробаба пішов по льотчиках з обіймами, бо це все, виявляється, були його знайомі та приятелі по дотеперішній службі.

- Курчат возиш? - запитав Сіробабу Корольок, коли знову присіли за стіл.

- Не тільки,- заперечив Сіробаба, безцеремонне нагортаючи собі в тарілку яєчні з салом.- Різний буває вантаж… І курчат з інкубатора, і сперму в термосах із лабораторії, а то ще бабу яку-небудь із заворотом кишок до хірурга. На носилки її і в касету під крило, хай там полементує… А найчастіше, братці, з гербіцидами маю справу. Ви ж тут усі невігласи, певне, й не знаєте, що таке гербіцид? А гербіцид - це такий препарат, що ним колишній військовий льотчик Сіробаба веде хімічне прополювання ланів. Біда тільки, що тих гербіцидів поки що більше нема, ніж є.

- Ви ж і пошту возите,- підказала Тоня.

- Що пошту. Я навіть і горох опилюю, і по виноградниках хімікатами війнути - це теж моє амплуа… Ви ж не забувайте, що перед вами людина найширшого трудового профілю - льотчик-універсал,- говорив він далі, володіючи бесідою. Вистріливши з пляшки корком, поналивав усім шумовиння з такою певністю, що навіть льотчики не зважились відмовитись.- Ну, будьмо! Літаймо! За тебе, Уралов! За здоров'я твоєї дочки,- підняв склянку Сіробаба.- В нього ж там така степовичка росте…

Уралов знову розцвів при згадці про доньку, а Сіробаба став смачно закушувати, припрошуючи і льотчиків теж:

- Це вам не оті спецконсерви, що сто років на складі лежали, а їх потім бортовикові дають…

- Отже, бачу, ти цілком тут акліматизувався? - промовив старший з льотчиків.

- А чого ж не акліматизуватись? - глянув на нього Сіробаба великими, чистими, як у вола, очима.- Чим у нас тут погано? Тут коли спека, так уже спека! Коли вітер, так уже вітер! Роздолля, простір, де хочеш, там і сідай… І люди в степах - де стрінеш людей такої широкої вдачі, де красуні такі, як наші. Ба яка мулатка! - окинув він поглядом Тоню, аж дівчина спалахнула враз.- Вуса, бачу, тобі мої подобаються,- провів Сіробаба рукою по своїх пухнастих вусах.- До вподоби, еге ж?

- Еге ж.

- Тільки мала ти ще виросла до цих вусів,- змінивши тон, суворо кинув він дівчині, і вона зашарілась ще більш.

А Сіробаба вже гомонів до льотчиків:

- Спершу, коли відчислили, ох, як кисло було вашому Сіробабі. Ну, як це гордий реактивний льотчик-винищувач та стане винищувати комарів? Приїхав додому, місця не знаходжу, мама, правда, радіє, щаслива, на сьомому небі старушка!

- Та як же ж не радіти їй,- тихо зауважила Петрова мати.

- А мені, почуваю, без крил життя нема,- вів Сіробаба далі.- Іду на аеродром, на найближчий аеродромчик, де загін се-ге авіації базується. Тихо, всі в розгоні, лише де-не-де літаки, як цикади, дрімають по степу та під кущами дрімають пасажири на клунках. Наш пасажир, знаєте, терплячий, бере з собою клунок з харчами. Туман? Нельотно? Він і похилив до автобуса… Спершу ганяли мене по наземних роботах. Глянеш, як літак пурхне в повітря, аж отут тобі смокче… Потім курси для переучування таких гавриків, як я. Були там серед нас і майори, й капітани - всі переучувались на цивільний кшталт… Уявляєте, реактивникові, швидкісникові на полотняному АН-2 опинитись! Цілковите з мого боку презирство. А проте потім, як роздивився… та він же трудяга! Та на ньому ж політати вранці над полем - одна насолода! Курчат возити? Ну й що? Хай живе курча, кача і індича - ось мій девіз!