Воццек & воццекургія
- Автор: Издрык Юрий Романович
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Год: Кальварія
- ISBN: 966-663-030-3
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Воццек & воццекургія». Краткое содержание книги:
_______________
«Воццек», безперечно, належить до найпомітніших творів української прози 90-х років. «Воццек» так само показує, що про Іздрика треба говорити не лише в контексті української літератури, а в контексті Кафки і Музіля, Кундери й Боргеса, європейських традицій та інтелектуальних шукань у двадцятому столітті. «Воццек» — роман для літературних ґурманів.
Соломія Павличко
* * *
Дуже приємне враження справив «Воццек» Юрка Іздрика в пані прописаності. Стилістично у нього немає недольотів: це абсолютно зрілий письменник великої душевної розкутості і здатності моделювати світ на свій розсуд — не за якоюсь парадигмою, а варіативно.
Оксана Забужко
* * *
Роман Юрія Іздрика імпонує сміливістю уяви та конструкції, виразно засвідчуючи артистичне пожвавлення, притаманне сьогоднішній українській літературі.
Станіслав Бараньчак
* * *
…«Воццек» (не за Бюхнером, та навіть не за Альбаном Берґом, а таки за Іздриком) — химерне і напрочуд цілісне плетиво з фізичного болю, безсонних сновидінь, ненависті, котру за ступенем чистоти я б наважився назвати «святою», пародійного жонґлювання цитатами, сюжетами, прийомами, способами мовлення — усього цього (перепрошую) «постмодернізму», який насправді виявляється чимось межовим, крайнім, остаточним.
Юрій Андрухович
_______________
У художньому оформленні книжки використані фрагменти фотографічних робіт: Rosemarie Clausen, Georgij Petrussow
Нащадків, як відомо, вона від нього не вродила, то ж абсолютно незрозуміло, яким чином збереглося Аденауерове плем'я, та все ж якось та й збереглося, інакше б звідки узялися:
Юхан Зизоокий,
Боровчак Хворий на шаленьство та
Ґорвіц З вічно мокрими руками та
Цезар Вічномолодий із вічно мертвими руками та
трійко Ґуставів Безсмертних та
Шварцкопф Герой фіолетових п'ят і
Міріам Чому-я-не-кінчаю-з-власним-чоловіком і
Міріам Пречиста-діва-соленого-хребта і
Міріам Золоте-горлечко і
Яковина син своїх батьків, безцеремонний хлопець Яковина, есквайр — тобто всі герої наші. Та й звідки взявся б, врешті-решт, той Воццек, Воццек Той, твій недолугий фаворит, лизун, улюбленець, підлиза, рекомендований синок, паскуда, зрадник, протеже — хоч, може, годилося б подбати про нього, як про А. — наймення це, таке чуже й нехарактерне для звуку і слуху твоєї східної воццекової мови — бо навіть не сам по собі родовід, а швидше факт присутності цих двох у коліні Аденауеровім провіщає великі можливості твого самозречення, любий Я.
Проси страху.
Прошу тебе, проси страху.
Не проси радості і не проси щастя, бо радість і щастя скороминущі, і єдино страх швидкоплинності пом'якшить для тебе несподіванку біди та розпачу, котрі прийдуть неодмінно.
Не проси біди та розпачу, а проси страху, щоб не спокуситися власними стражданнями і не зазнати ницої розкоші.
Не проси багатства і насолод, а проси страху, бо багатство сковує свободу, а насолоди приносять спустошення, і тільки страх дає надію.
Не проси ні спокою, ні волі, ні надії, бо спокій — суть гордині, а воля — непотребність і непотрібність твоя, і тільки страх — це віра і каяття.
Не вимолюй ні віри, ні покути, бо сенсу тих слів не розумієш, і тільки страх, знайомий тобі від народження, означає все.
Не проси всього і не проси нічого. Крім вищевказаного. Пам'ятай, що війна триває все. (Галицизм. Означає — «завжди», «постійно»).
Війна триває споконвіку і буде аж до скону віку, себто вічно. Кожної миті вмирає по двоє людей — одне від старості і хвороб, а друге від ран, тому ланцюг смертей є неперервним. І народжується кожної миті по двоє — одне дитя людське, а друге чиє — невідомо, тому приходів звіра буде рівно стільки, скільки знайдеться тлумачень його числа.
Поцілунок — це спосіб продовжити стравохід.
Не проси знання, не проси любові, не проси смерті. Чуєш, жабко, страху проси!
І дам тобі.
І воздається мені.
Вмираєш щоразу в обстрижених нігтях, у струшеній лупі, у вичесаному волоссі. Чого тобі ще? Залишаєш по собі купи екскрементів, потоки сечі і поту — все воно мертве. Чи хтів би ще щось мати? Страху проси, серце моє. Страх зробить тебе живим і позбавить страху життя.
Ніколи нічого не можеш взяти сам. Не певен навіть, чи маєш руки альбо зуби. А все, що маєш, все тобі дарує, то навчися хоча б хотіти. Всього буде стільки, скільки знайдеться трактувань його хреста. То ж проси страху, проси страху, проси страху, заклинаю тебе.
Вилізь на стріху, видобудь з грудей останній гордий рик страхітливої розпуки і злізай назад. Обережно переступай зі щабля на щабель прогнилої драбини, а з третього щабля зістрибни на землю, щоб аж розійшлися поли накинутого на голе тіло кожуха[51], і не юродствуй більше. Ляж під стіну свого будинку і сховай обличчя в долонях. Спробуй попросити ще раз. Не вийде — живи далі.
Кохана, не проси розради, ненависті і натхнення. Не створюй власних світів. Не зраджуй мене з друзями, не обдаровуй вірністю, і давай не будемо боятися разом. Страх — єдине, що потребує самотності, бо тоді він і є найбільшим страхом самотності.
Проникати в твоє тіло — все одно, що занурюватися в сніги, у воду, в землю, в листя. Я боюся цього занурення так само сильно, як бажаю. Під листям сховані черви, під снігом ростуть квіти, у воді чигає велетенська риба, а під землею нічого нема. На біса ж ти здалась мені, кохана? Чи, коли говорю я до тебе, ти достеменно і направду є? Відлітай, відлітай, відлітай, прошу тебе.
Термометр показує температуру мого тіла. Отже, між цим стовпчиком рідкого металу, запаяним у шкляний капіляр, і мною є певний зв'язок. Атоми мого тіла, рухаючись активно, штовхають атоми шкла, а ті натомість — атоми ртуті, що спричиняє до збільшення її, ртуті, об'єму — чи не бздури? Влітай, відлітай.
51
«а з третього щабля зістрибни на землю, щоб аж розійшлися поли накинутого на голе тіло кожуха» — цитується епізод із фільму Андрія Тарковського «Андрій Рубльов», коли в ніч на Івана Купала відбуваються масові оргії та ворожіння. Відсилання до образних систем Тарковського повториться згодом у розділі «Історія Воццека».