Воццек & воццекургія
- Автор: Издрык Юрий Романович
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Год: Кальварія
- ISBN: 966-663-030-3
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Воццек & воццекургія». Краткое содержание книги:
_______________
«Воццек», безперечно, належить до найпомітніших творів української прози 90-х років. «Воццек» так само показує, що про Іздрика треба говорити не лише в контексті української літератури, а в контексті Кафки і Музіля, Кундери й Боргеса, європейських традицій та інтелектуальних шукань у двадцятому столітті. «Воццек» — роман для літературних ґурманів.
Соломія Павличко
* * *
Дуже приємне враження справив «Воццек» Юрка Іздрика в пані прописаності. Стилістично у нього немає недольотів: це абсолютно зрілий письменник великої душевної розкутості і здатності моделювати світ на свій розсуд — не за якоюсь парадигмою, а варіативно.
Оксана Забужко
* * *
Роман Юрія Іздрика імпонує сміливістю уяви та конструкції, виразно засвідчуючи артистичне пожвавлення, притаманне сьогоднішній українській літературі.
Станіслав Бараньчак
* * *
…«Воццек» (не за Бюхнером, та навіть не за Альбаном Берґом, а таки за Іздриком) — химерне і напрочуд цілісне плетиво з фізичного болю, безсонних сновидінь, ненависті, котру за ступенем чистоти я б наважився назвати «святою», пародійного жонґлювання цитатами, сюжетами, прийомами, способами мовлення — усього цього (перепрошую) «постмодернізму», який насправді виявляється чимось межовим, крайнім, остаточним.
Юрій Андрухович
_______________
У художньому оформленні книжки використані фрагменти фотографічних робіт: Rosemarie Clausen, Georgij Petrussow
Вже рясно від імен — сам час подбати про родовід, заки не прийшла велика вода. Родовід — це пісня, в якій імена не витримують долі і тануть, як мед, мов смола, ніби вата цукрова у липких і нечистих дитячих руках. Навіть там екзотичні і рідні, як А.
Приходить Міріам. Я з радістю не помічаю її обличчя, але не можу не помітити бруду під нігтями, як не вдається не помічати, — щоправда, відокремлено, ніби усмішку чеширського кота, — відсутність четвертого і гнилизну третього верхнього (справа) зубів. Міріам — єдина людина, чий прихід не дратує мене. Нігті у Міріам заокруглені в усіх трьох вимірах, і, якби вона не обтинала їх, позагиналися б гачками. Тому вона стриже їх коротко. Тільки робить це рідко. Ще рідше вигрібає з-під них бруд. Мешти у Міріам повторюють форму пальців точнісінько, як у Магріта. Маргіт[33] — персонаж Гомерового сатиричного епосу, впевнений у своїй розумовій вищості дурень і бевзь.
Приходить Нестор[34]. Міріам не терпить Нестора. Він мокрий і драглистий. Він обнімає і цілує мене, і драглі тануть просто в мене на тілі. Після його поцілунку залишається відзнака, котру по тому довго і безуспішно намагаєшся стерти Клас.
Приходить Ґорвіц[35]. Вітається тихо і стримано, намагаючись приховати кипучу енергію, що спопеляє його нутро. (Ґорвіцу вже за сорок, але адреналіну в нього хоч відбавляй). Перед тим, як подати руку, непомітно витирає її об штани.
Приходить Оллі (Найджел)[36]. Він закохано дивиться ясними очима, і якщо на його погляд не відповісти, починає страждати. Ще по дорозі до дверей він встигає настраждати так багато, що у мене пробуджується сумління. Намагаюся не ображати його, але варто подати хоч невеличку надію, як Оллі (Найджел) розцвітає невимовною посмішкою. Він просто сяє. Третій верхній зуб справа у нього теж гнилий.
Приходить Міріам. Страшенними зусиллями вона стримує себе рівно дві хвилини, потім таки заходиться реготом і свистом, і всі спроби втихомирити її нічого не дають — Міріам розростається подібно кулі і займає всю кімнату. Вона вібрує, трясеться, верещить і підскакує, і за тим усім просто не спроможна побачити, що ти давно вже сидиш зіщулившись, затуливши очі і вуха, марно намагаючись відгородитися від блиску золота і булькотіння труб.
Приходить Карп Любанський[37]. Власне, навіть не приходить, а з'являється. З розмаху подає тобі пещену долоню, а з нею і міцний потиск. Це така ніби справжня чоловіча дружба. Або солідарність. Здебільшого ти радієш йому, здебільшого він по-ранковому свіжий, але це та свіжість, за якою вгадуються зіжмакані нічні простирадла. Карп Любанський виявляє прихильність, демонструє повагу і навіть імітує опіку, однак варто лиш з'явитися зручній нагоді — він з полегкістю покидає тебе (мене).
Приходить Пуцик[38]. Ховає під ріденькими вусами коротку — як у княжної — губу. Здебільшого мовчить. Чого приходить — невідомо. Я потай длубаюся в носі. Він, здається, теж. Прощаємося мирно. «А посмішка в нього — щирозолота».
Приходить Йоахим (Юхан)[39] — тендітний витончений юнак. Говорить м'яко і вкрадливо, інтеліґент. Через зизоокість важко вловити погляд. Слів не розумію, але бачу, як тінь його розростається позад нього наді мною загрозливо і ласо — подібний кадр я вже десь бачив, — та раптом кидається кудись вбік і зникає. Йоахим (Юхан) залишається без.
Приходить Міріам. Захоплено розповідає про якусь книжку. Потім питає: чому я (вона) не кінчаю з власним чоловіком? Ніби я (я) знаю. Спробуй послюнявити, кажу. А може не кажу — лише думаю. Безглуздо що-небудь говорити.
Приходить Матіяш Кудусай[40], котрого ти (я) любиш так давно, що не годен розпізнати тієї любові. Кудусай дивується твоїй байдужості, котру ти ховаєш за втомою, дивується твоїй втомі, котру ти-робиш-вигляд-що-ховаєш-за-байдужістю-аби-видатись-люблячим, дивується твоїй любові, яка зовсім не схожа на його, Матіяша Кудусая, любов до Америки. Ти (я) прощаєшся з ним, нав'язуючи почуття провини.
Приходить Шварцкопф. Він несе свій живіт, як жінки носять великі груди — гідно і високо, — на животі в нього розстелена кошлата, всіяна лупою борода. Шварцкопф надзвичайно вразливий і вихований. Обов'язковий до точності і точний до педантизму. Делікатний. Дещо, може, занервовий. Легко ображається. Багато читає. Ще більш думає. Коли сумує — схожий на мене. Почуття гумору прудке і прецизійне, мов акваріумна рибка. Ґіппіус, чи як її там[41]. У світобаченні — більше емоцій, ніж раціо. Слухає радіо. В контактах перебірливий. От тільки п'яти у нього фіолетові.
32
«Прихід героїв» — свого часу, після публікації першої частини «Воццека», в довколамистецьких колах Івано-Франківська спалахнула низка скандаликів, пов'язаних із поширенням суто конфіденційної інформації про те, ніби в розділі «Прихід героїв» Іздрик у доволі відвертий спосіб описав цілком реальних людей, приналежних до тих же довколамистецьких кіл. Сам автор ні спростував, ні підтвердив ці припущення, хоча не виключено, що власне він і був ініціатором розгортання міту. В кожному разі у нас немає вичерпних доказів того, що за персонажами справді ховаються мешканці сфери наявного, до того ж не всі імена виявилися розкритими.
33
«…Магріта. Маргіт» — один із численних прикладів беззмістовної фонетичної гри. Рене Магріт (1898–1967) — бельгійський художник, представник сюрреалізму в живописі. На його відомому полотні «Філософія будуару» зображені, зокрема, жіночі мешти, котрі поступово набувають форми ніг («Мешти у Міріам повторюють форму пальців точнісінько, як у Магріта»). Маргіт, як і написано в тексті, — персонаж Гомерового сатиричного епосу (і далі за текстом).
34
«Нестор» — імовірне запозичення імені Нестора-літописця. Можливий натяк на рід занять реальної особи.
35
«Ґорвіц» — персонаж, який виникає і в інших творах Іздрика. Ім'я, правдоподібно, запозичене в однієї з дійових осіб роману Селінджера «Над прірвою в житі», текст якого свого часу був адаптований Іздриком для провінційного театру.
36
«Найджел» — ім'я персонажа роману Айріс Мердок «Сон Бруно», що підтверджується в розділі «Відхід героїв»: «Відходить Айріс Мердок, авторка доброго роману «Сон Бруно», Найджелова матінка».
37
«Карп Любанський» — ім'я персонажа роману Славка Яневського «Міраклі». Цілком імовірно, реальна особа, яка стоїть за цим персонажем — Юрій Андрухович. В кожному разі саме це ім'я Андрухович використав у надлишковому переліку прізвиськ Станіслава Перфецького, героя роману «Перверзія».
38
«Пуцик» — у першому варіанті — Пушик. Однак редколегія журналу «Перевал», де вперше друкувався «Воццек», переконала Іздрика змінити це ім'я, аби не образити реальну людину — письменника й нардепа Степана Пушика, до якого згаданий персонаж, річ ясна, жодного стосунку не має.
39
«Йоахим (Юхан)» — за деякими неперевіреними даними можна припустити, що ім'я запозичене з роману Макса Фріша «Ното faber», один з персонажів якого носить ім'я Йоахим Генке. Детальніше підтвердження цього припущення зайняло б надто багато місця.
40
«Матіяш Кудусай» — дещо трансформована назва композиції групи «King Crimson» з альбому «Discipline».
41
«Ґіппіус, чи як її там» — свідоме перекручення назви однієї з найпоширеніших акваріумних риб «гупі». Можливо, чергове відсилання до Набокова, іронічне ставлення якого до 3. Ґіппіус та Д. Мережковського загальновідоме: в романі «Дар» він пародійно зображає їх як подружжя Чернишевських.