Дівчинка з Землі
- Автор: Булычев Кир
- Год: 1987
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: Євген Литвиненко
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Дівчинка з Землі». Краткое содержание книги:
— Вони зовсім не старі, — сказала Аліса.
— Твоя правда, дівчинко, — відповів доктор Верховцев. — Вони прославилися, як були молодими.
Ми ступили в тінь дерев і широкою алеєю дійшли до бази. База виявилася величезним приміщенням, заваленим ящиками, контейнерами і приладами.
— Експонати почали до музею надсилати, — мовби вибачаючись, пояснив доктор. — Ідіть за мною, в мій барліг.
— Ну чисто як “Пегас” на початку нашої подорожі! — захоплено вигукнула Аліса.
І справді, подорож по базі до житла доктора Верховцева була схожа на мандри по нашому кораблю, коли він був перевантажений посилками, контейнерами і всіляким обладнанням. Невеликий закуток між контейнерами, завалений книжками й мікрофільмами, в якому ледве вміщалася койка, теж завалена паперами і плівками, виявився спальнею і робочим кабінетом хранителя музею доктора Верховцева.
— Всідайтеся, почувайте себе як дома, — сказав доктор.
Усім нам, окрім господаря, було цілком ясно, що сідати тут нема де. Верховцев скинув купу паперів на підлогу. Аркуші злетіли вгору, і Аліса заходилася їх збирати.
— Роман пишете? — спитав Полосков.
— Чому роман? Ой так, звичайно, життя трьох капітанів цікавіше за будь-який роман. Воно гідне того, щоб його описати як приклад для прийдешніх поколінь. Але я не маю літературного хисту.
Я подумав, що доктор Верховцев скромничає. Адже сам прилітав до розвідників, щоб знайти креслення корабля одного з капітанів.
— Отже, — мовив доктор, — чим я можу прислужитися моїм дорогим гостям?
— Нам сказали, — почав я, — що ви все знаєте про трьох капітанів.
— Де там, — Верховцев навіть зашарівся від зніяковіння, — це очевидне перебільшення!
Він поклав капелюха на стос книжок; капелюх намагався з’їхати вниз, і доктор ловив його й знову клав на те саме місце.
— Капітанам, — сказав я, — вдалося побувати на багатьох не відомих планетах. Вони зустрічали чудесних звірів і птахів. Від них, кажуть, лишилися нотатки, щоденники. А ми якраз шукає мо на інших планетах невідомих тварин. Чи не допоможете ви нам?
— Так от у чому річ… — Верховцев задумався. Його капелюх скористався цим моментом, сповз униз і зник під койкою. — Ох, — мовив він, — якби я знав заздалегідь…
— Тату, можна, я підкажу докторові? — спитала Аліса.
— Авжеж, дівчинко, — обернувся до неї доктор.
— В одного кам’яного капітана на плечі сидить птах із двома дзьобами і з короною на голові.
Такого птаха немає в зоопарку. Може, ви щось знаєте про нього?
— Ні, — відповів Верховцев. — Майже нічого не знаю. А де мій капелюх?
— Під койкою, — сказала Аліса. — Зараз я дістану.
— Не турбуйтеся, — заспокоїв Верховцев і пірнув під койку. Звідтіля стирчали тільки його ноги. Він шукав там, у темряві, капелюх, шурхотів паперами і говорив далі. — Скульпторам дали останні фотокартки капітанів. Вони вибирали ті з них, які їм були більше до вподоби.
— Може, вони придумали цього птаха? — спитав я, нахиляючись до койки.
— Ні-ні! — вигукнув Верховцев, і його черевики засмикались. — Я сам бачив ці фотокартки.
— Чи хоч відомо, де їх знято?
— Перший капітан ніколи не розлучався з птахом, — відповів Верховцев, — але, коли полетів на Венеру, подарував птаха Другому капітанові. А Другий капітан, як ви знаєте, пропав безвісти. Пропав і птах.
— Отже, навіть невідомо, де він водиться?
Верховцев нарешті виліз із-під ліжка. Капелюха він зім’яв у кулаці, і вигляд у нього був зніяковілий.
— Даруйте, — сказав він, — я захопився.
— Отже, невідомо, де водиться цей птах?
— Ні-ні, — швидко відповів Верховцев.
— Шкода, — зітхнув я. — Виходить, невдача. Нічим ви нам допомогти не зможете. А ми так сподівалися…
— Чому ж не зможу? — образився доктор Верховцев. — Я й сам багато мандрував… Дайте тільки подумати.
Доктор думав хвилини зо три, потім сказав:
— Згадав! На планеті Еврідіка водиться Малий дракончик. І ще, кажуть, Великий дракончик.
— Знаю, — мовив я. — Великого дракончика якось застрелив один із капітанів.
— А ви звідкіля знаєте? — спитав Верховцев.
— Знаю. Мені розповів мій друг археолог Громозека.
— Дивно, — промовив Верховцев і нахилив голову, розглядаючи мене, мовби бачив уперше. — Тоді я ще подумаю.
Він думав ще хвилину і повідомив нам про марсіянського богомола. Це було навіть смішно. Марсіянські богомоли живуть не тільки у всіх зоопарках — їх навіть дома тримають. У Аліси один живе, наприклад.