Твори в п'яти томах. Том V
- Автор: Владко Володимир Миколайович
- Серия: Володимир Владко. Твори в п'яти томах #5
- Год: 1971
- Язык: украинский
- Год: “Молодь”
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Твори в п'яти томах. Том V». Краткое содержание книги:
В цьому томі подано тільки вибрані оповідання. Всі вони друкуються з деякими змінами та виправленнями.
Ранок той нічим не відрізнявся від усіх попередніх. Він був такий самий сонячний, погожий і приємний, як і безліч інших. Тільки Олд-Бой з самого ранку був уже трошки стомлений: він не лягав спати майже цілу ніч: працював біля своєї нової установки, безнастанно поліпшуючи її. Та ще — про те знали Богдан і Сашко, а згодом довідалася й Люка, — сьогодні мали прийти до лабораторії, до нового генератора мікрохвиль і інфрасирени поважні, високошановні професори.
Невеличкий на зріст, геть сивий, із завжди скуйовдженим волоссям, що утворювало навколо його голови щось подібне до срібного сяйва, із сивою круглою борідкою, сухенький і жвавий, запальний, але дуже добрий, дотепний і веселий, ходяча енциклопедія з усіх питань електрики й акустики, академік Антохін був людиною, яку поважали всі, хто його знав. Навіть ті, кого він ущент розбивав під час наукових суперечок чи дискусій, навіть і ті згадували про нього з величезною повагою. А що вже казати про студентів і наукових працівників, і молодших і старших?
До академіка Антохіна ставився з помітною пошаною інститутський сторож Андрій Антонович — постать, можливо, не менш відома серед учених і студентів, ніж академік Антохін. Андрій Антонович знав професора ще молодим студентом, що частенько просив Андрія Антоновича позичити на два дні двадцять копійок…
Знали вони один одного дуже давно. Не бувало випадку, щоб академік Антохін, зустрівши Андрія Антоновича, не привітав його, не підійшов до нього потиснути руку, не запитав:
— Ну, як живемо, Андрію Антоновичу? Як воно куриться?
На що Андрій Антонович незмінно відповідав:
— Не зле, Іване Петровичу, куриться, поки не згасло…
Звідки Андрій Антонович дізнався, що сьогодні до лабораторії Олд-Боя прийде академік Антохін, не знав ніхто. Але Андрій Антонович з’явився в лабораторії з шваброю й ганчіркою. Олд-Бой здивовано поглянув на нього:
— Чого це ви сьогодні так заходилися прибирати, Андрію Антоновичу?
Той поважно відповів:
— А що ж, у брудній лабораторії прийматимемо Івана Петровича, чи що?
Олд-Бой тільки знизав плечима.
Андрій Антонович прибирав ретельно, прибирав до того самого моменту, коли в двері лабораторії хтось постукав, — чітко й сухо. Потім двері відчинилися і пролунав голос академіка Антохіна:
— Приймайте гостей, шановні товариші!
Так, це був Іван Петрович Антохін і з ним ще четверо професорів. Академік Антохін сказав, коли вони йшли сюди:
— Приготуйтеся побачити дивні речі, колеги. Хоч Петро Микитович ще дуже молодий учений — особливо, з нашого погляду! — але він упертий. Такий наполегливий, що неодмінно своє доведе!
Отже, професори, привітавшись із Олд-Боєм і лаборантами, зацікавлено оглядали все навколо, хоч і намагалися приховувати свою зацікавленість звичною для себе ученою байдужістю. Тільки академік Антохін був такий, як завжди. Він підійшов до Андрія Антоновича й сказав йому, всміхаючись:
— Ну, як живемо, Андрію Антоновичу? Як воно куриться?
Обличчя старого розпливлось у задоволеній усмішці:
— Нічого, Іване Петровичу, куриться, поки не згасло!
Академік уже йшов далі:
— Ви готові, Петре Микитовичу? Можна починати? Але дивіться, ми настроєні дуже скептично… принаймні дехто з нас, — додав він наче жартома. — Отже, я вас попередив.
— Я готовий, Іване Петровичу, — дуже серйозно відповів Олд-Бой. — Сідайте, прошу. Богдане, посунь стільці!
Професори сіли. Люка та Сашко стояли осторонь. Олд-Бой залишився біля своєї установки. Богдан — трохи позаду нього, готовий виконати перше-ліпше доручення Петра. І навіть Андрій Антонович не вийшов з лабораторії, а став біля дверей.
— Дозвольте починати, Іване Петровичу? — спитав Петро.
Діставши позитивну відповідь, він поклав руку на рубильник і почав:
— Я не хочу затримувати вашу увагу, описуючи технічні деталі, покладені в основу нової установки. Дозволю собі лише нагадати вам, що в ній поєднано генератор мікрохвиль з певним діапазоном частоти електромеханічних коливань і установка інфразвуку, який ми дістаємо з допомогою оцієї сирени. — Рухами руки Олд-Бой показував ті чи інші частини, про які йшла мова. — Ідея установки така. Інфразвук через мікрофон ми перетворюємо на електромагнітні коливання низької частоти й ними модулюємо мікрохвилі, випромінювані генератором. Що це дає? Ми дістали таким чином змогу подвійно впливати на об’єкти — мікрохвилями й інфразвуком. Причому робити це не безпосередньо біля генератора, як було досі, а й на відстані, скеровуючи мікрохвилі в бажаному напрямі, фокусуючи їх…