Крута компанія

— Не бійся, Міло, — каже Сашко. — Нас врятують.

— Я боюся, що ліфт обірветься, — зізнаєшся ти.

— Ліфтові кабіни перевіряють за правилами техніки безпеки, — пояснює Сашко. — І навіть якщо трос, який завтовшки з мою руку, — він стискає кулак, — якось обірветься, то ліфт утримає запобіжник, — він розчепірює пальці, — звичайнісіньке гальмо, як у машинах.

— Правда? — видихаєш ти. У Сотника навіть кінчики пальців округлі й майже гладенькі. І вони не відмахуються від твоїх безглуздих фобій.

— Звичайно! — запевняє він. — Тим паче з нами Нельсон, — киває він на вологі намистини собачих очей на золотому носі. Нельсон послужливо киває.

І потім ви разом, кожен у своєму телефоні, намагаєтеся дзвонити, але один кубик покриття мигтить тільки в шостому айфоні Сашка, а у твоїй п’ятірці глухо як у танку. Поки знизу не долинають голоси, хтось тарабанить по дверях ліфта. Сашко починає голосно кричати: «Застряг! Дзвоніть в аварійку!».

І раптом світло в кабіні стає яскравішим, кнопки на стіні гаснуть, і ліфт повертається на перший поверх. Двері відчиняються, і ти вискакуєш на волю, але красивий палець Сашка тягнеться до п’ятої кнопки.

— Пропоную тобі, Міло, — він притримує двері, — вчинити стрибок у невідоме: спробувати ще раз!

Ти смієшся й погоджуєшся. На п’ятому поверсі він каже тобі: «Щасти, лисичко!», їде на восьмий. Нельсон гавкає за зачиненими дверима, а ти чуєш, як його кігтики дряпають підлогу.

Удома ти з космічною швидкістю влазиш у найвужчі джинси, светр сміливо тягнеш униз і теплу куртку міняєш на тонку шкірянку з косою блискавкою. Обмотаєшся червоним двометровим шарфом і вже якось до зупинки добіжиш — хвіст не відмерзне.

А по дорозі дзвониш Мірці й переказуєш їй пригоду в ліфті з усіма деталями, аж до сяйва блакитних Сотникових очей у страшній невідомості аварійного ліфта. «Вау! Оце ващє!» — вигукує Мірка.

І ти червона — чи то змерзла, чи то збуджена — прилітаєш на потрібну зупинку вчасно. Дімка вже чекає тебе під навісом, давно, судячи з усього, із сигаретою в руці. На ньому ті самі джинси, та сама куртка, але сьогодні куртка здається тобі занадто потертою, а штани занадто вузькими.

— Мілко, яка ти красива! — він витягує навушники з вух.

А ти сміливо цілуєш його в щоку і відразу великим пальцем витираєш лакову плямочку від губного блиску, але декілька сріблястих блискіток залишаються на Діминій щоці.

— Який фільм дивимося? — питаєш.

— Є два варіанти — бойовик з якимось Томом Харді.

— Це блакитноокий мускулястий красень, — смієшся ти й мигцем згадуєш ліфт і щетину в Сотника на щоках.

— І новий фільм Гаса Ван Сента.

— Bay! Звичайно, другий.

— Але той тільки за годину. Лише один сеанс. Я знав, що ти вибереш, мій поціновувач якісного кіно.

Тобі не подобається «мій», і всміхаєшся ти в’яло, але Дімка вже хапає тебе за руку й тягне вбік від скляних дверей, геть від теплого торгового царства. А сам, здається, обіцяв до тебе не торкатися.