Крута компанія

Від лампи в холодній хмарці синього абажура розповзається по кімнаті блакитне присмеркове світло. Дімка бачить, як вікна будинку навпроти відбиваються в чорному склі. На підвіконні за білою невагомою шторою стоїть скляна куля з Ейфелевою вежею всередині, сидить Міккі Маус у червоних штанях. Дімка легенько штовхає Мілку в плече, рукою підхоплює під спиною й опиняється над нею. Міккі Маус і пластиковим оком не встиг змигнути.

— Ді… — Мілка відкриває рот, у якому миттєво опиняється Дімчин язик. Він ледве її цілує: верхню губу, нижню й трошки язиком проходиться по зубах. Він не хоче її лякати.

— А якщо хтось зайде? — шепоче Мілка.

— У нас є хвилин п’ятнадцять, — заспокоює її Діма. — Вони думають, що ми тут мнемося й соромимося.

Він підморгує. Мілка хихотить. І раптом гладить його по голові. Він відчуває, як рухаються у неї під пальцями голочки волосся. І взагалі, він стільки відчуває, що ковтає кілька разів і все не може проковтнути задоволення. Він прикриває очі.

— Це пісня, під яку вбили Рея, — шепоче вона.

— Так, ти теж їх слухаєш? — питає він, не розплющуючи очей.

Дімка потопає в теплому червоному ворсі. Він поглинає їх обох, ліжко під ними немов тане. Дімка торкається її волосся. Воно таке тонке й м’яке, що під пальцями відчувається її голова — а скільки там шкіри — геть тонесенька, а під нею — Мілчин пульс. Яка вона крихка, Господи, прозора… Він дихає частіше, повітря стає гарячим, ще трошки — і Мілка обпечеться.

Вона його відштовхує, сідає.

— Шо сталося, зайчику? — запитує він і теж сідає, але повільно. Усе в ньому сповільнюється. Навіть повіки ледве рухаються.

— Нічого, — каже Мілка й наче дивиться на нього, але повз, неуважно.

— Ти через Світлану?

— Що? — не розуміє Мілка.

— Ну, цей… У мене ж є дівчина, — починає Дімка.

— А, ні, — відмахується вона, — мені це не важливо.

Дімка відразу тверезіє:

— У сенсі? Ти готова зі мною просто так, коли я з іншою? — його брови піднімаються. Оце номер! Усе набагато цікавіше, ніж йому здавалося.

— Ти про що? — вона піднімається, вмикає світло, поправляє волосся. — До чого я готова? — ніби вони взагалі не цілувалися хвилину тому.

Дімка розгублено озирається, зітхає.

— Коротше, Мілко, ти мені подобаєшся. Я хочу з тобою зустрічатися, пити з тобою чай або шо там, каву, — киває на чашку біля монітора, — і не тільки пити, — усміхається. — Хочу з тобою цілуватися. І все інше робити теж хочу з тобою.

— Що?

Він закушує нижню губу:

— Ну, про це ми трохи згодом перетремо, коли час прийде, — і дивиться на неї примружившись.