Право на пиво
- Автор: Копил Віталій, Сандлер Юлія
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: Джерела М
- ISBN: 966-7831-90-6
- Жанр: Юмористическая фантастика
Электронная книга - «Право на пиво». Краткое содержание книги:
Пам’ятайте тільки про одне: якщо навіть гарного пива надто багато — це погано. Тому п’ємо в міру! Де мій келих? Наливай!
Не секрет, що пиво є улюбленим напоєм фанів, тобто аматорів фантастики. І саме конкурс оповідань про пиво викликав широкий резонанс серед письменницької та читацької громадськості. Отже, відкоркуйте пляшечку «Оболоні» і починайте читати. Це чтиво пасує під пиво!
— Гм-м. Ти, все-таки, сказав «у нас».
— А ще мене дратує старий стиль. Що наша церква собі думає? Плутанина! Я зо два роки тому хотів поститися. Пам’ятаєш, ти мене переконував, як це корисно для душі і тіла… Ну і що? Новий рік, усі п’ють, гуляють, веселяться, столи їдлом заставлені, а наші святенники суворо так пальчиком — ніззя! А католики — молодці. Усе по-людськи. Ось ти можеш це пояснити?
— Можу. Католики хочуть, щоб людині було краще, а православні — щоб людина була кращою. Це важча задача. Католицька церква ближча до людей, а православна — до Бога. Тому нас і менше. Хоча, якби було якесь голосування, якийсь православний референдум, проголосував би за перехід на старий стиль, звичайно. А поки що православній людині пропонують вибір: жити за світськими законами чи за церковними. І кожен має право вибору.
— Ні, мене інше цікавить! От дивись! Різдво: коли воно правильно настає — у католиків чи у нас?
— Баню, ну ти ж технар, хоч і колишній! У кожного своя система координат.
— Не те! От дивись! Пам’ятаєш, хтось нам говорив, що на Водохреще, коли воду святять… У цей день, 19 січня, водохресна вода змінює свої фізичні властивості, поляризацію, чи щось у цьому роді. Пам’ятаєш?
— Ну?
— Так от, якщо перейти на старий стиль, то, виходить, що вода буде змінювати свої фізичні властивості не 19-го, а 6-го. А в чому ж тоді буде свято? Чи ти хочеш сказати, що і поляризація почнеться на 13 днів раніше? Це ж нонсенс!
— Я можу тільки повторити те, що говорив раніше, — трохи сумно вимовив священик. — Світом керують не фізичні закони, а переконання.
— Дістав ти! — обурився міліціонер. — Ми ж у реальному світі живемо, а не у фантастичному. Бань, ну ти ж технар, хоч і колишній! Ну? При нагріванні тіло розши-и-ирюється. Молекули в ньому є такі, пам’ятаєш? Коли людина вип’є, молекули спирту потрапляють у кров. Змінюється її біохімія. Кров потрапляє в мозок, людина стає п’яною. Ну? Усе через молекули спирту. До чого тут переконання?
— Та до того, що рішення пити чи не пити — це результат морального вибору, а не фізичного закону.
— Добре, а якщо… — майор замовк.
— Що, якщо?
— Нічого! — Іван Іванов розсердився. — Давай перервемо наш диспут! Давай пиво пити! Ти обіцяв.
— Давай. Тільки слухай, ти ж на машині. Спочатку підкинь мене в одне місце. Тут недалеко, а потім поп’ємо, поговоримо спокійно.
— Ти ж казав, це пиво можна пити за кермом.
— Ну не в прямому ж сенсі.
Сівши в машину, майор, уставив ключ запалювання і рвонув з місця. Було видно, що він ще збуджений.
— У тебе бензин на нулі! — глянувши на панель, несміливо попередив Іваненко.
— То й що? Буду думати, що в мене повний бак. Кожний одержує по своїй вірі! Так?
— Ти ж не віриш.
— Вірю!
— Невже?
— Вірю! Я залив сьогодні повний бак. Просто індикатор поламаний, не показує, — настрій міліціонера покращився.
Обидва Івани приїхали до якоїсь старенької бабусі. Священик про щось поговорив із нею, потім підійшов до друга і попросив:
— Іване, я гроші забув. Хотів допомогти трохи. З’їзди до мене додому! Там у письмовому столі внизу. Усі забери!
Повернувся Іванов чомусь надто веселим.
— Ти так пишаєшся своїм приколом з бензином? — зауваживши його збудження, запитав Іваненко. — І чому так довго? Пів на сьому вже.
— Код замка забув, — пожартував міліціонер. — Поїхали додому?
Усю дорогу Іванов мовчав, тільки насвистував, щось із репертуару «Океану Ельзи», періодично повертаючись до теми «Як же так? Як же так?»
Удома він, немов господар, підійшов до холодильника.
— Давай-но спробуємо твоєї «Оболоні»!
— Давай!
Майор уважно оглянув пляшки, ніби вибираючи, у якій більше пива. Потім одну простягнув хазяїнові.
— Ти наливай мені, а я — тобі! Будемо так послуговуватися. На знак поваги.
Він налив повний кухоль пива і простягнув Іванові. Той зробив те ж саме.
— Будьмо!
— Гей! — підтримав майор. І цокнувся з другом.
— Добре, що ти не цураєшся нашої мови, — надпивши з кухоля й облизавши губи, благодушно сказав Іваненко. — А то кожний вважає своїм обов’язком поприколюваться. Ну, як пиво? Правда, клас? Як справжній «Преміум». Фляк казав, що на заводі це пиво варять як справжнє, а потім за допомогою спеціальної мембрани видаляють з нього спирт. Тож у ньому є все, що має бути в пиві, крім градусів. Хоча…
Він знову пригубив з келиха, ніби пробуючи пиво на вміст алкоголю.