Книга вигаданих істот

Одрадек[34]

«Одні вважають, що слово “одрадек” слов’янського походження і цим намагаються пояснити його утворення. Інші виводять його з німецької мови, хоча й погоджуються, що тут не обійшлося без слов’янського впливу. Непевність обох тлумачень — найкращий доказ того, що обидва вони хибні; та й жодне з них не пояснює значення слова.

Звичайно, ніхто не гаяв би часу на такі розсліди, якби істота, що зветься Одрадеком, не існувала насправді. А він тим часом схожий на пласке зірчасте веретенце і справді має такий вигляд, наче зроблений з ниток — коротких, сплутаних між собою обривків старих різнорідних і різнокольорових ниток. Та це не просто веретенце; з центра зірочки витикається поперечна паличка, а від неї під прямим кутом відгалужується ще одна. Спираючись на цю другу паличку з одного боку та на один з променів зірочки з другого, створіння здатне стояти, мовби на двох ногах.

Виникає думка, що колись воно мало відповідну форму, а тепер поламане. А проте це не так; принаймні нема жодних ознак; в Одрадека ніде не помітно слідів ладнання чи зламів; він здається ні до чого не придатним, але по-своєму довершеним. Більше про нього додати нíчого, бо Одрадек напрочуд рухливий і не дається в руки.

Він може бути на стелі, на сходах, у коридорі, в передпокої. Іноді його місяцями ніхто не бачить. Він може податися до одного з сусідніх будинків, але завжди повертається в наш. Часом виходиш з дому, а він спочиває на сходах, і тоді так і кортить до нього озватися. Звичайно, ніхто не звертається до нього зі складними запитаннями, з ним спілкуються — до цього спонукає його мініатюрність — наче з малим дитям. “Як тебе звати?” — запитують його. “Одрадек”, — відповідає він. “А де ти живеш?” — “Певної оселі в мене нема”, — озивається він і беззвучно сміється. Для такого сміху легені не потрібні — він лунає, мов шерхіт сухого листя. На цьому розмова зазвичай уривається. Але й такі відповіді не завжди щастить дістати; іноді він довго мовчить, як цурка, з якої нібито зроблений.

Я марно запитую себе, що з ним буде. Чи може він померти? Все, що помирає, мало колись мету, щось робило й через те виробилося; але це не про Одрадека. Отже, він буде так само скочуватися сходами під ноги моїм дітям та дітям моїх дітей, тягнучи обривки ниток? Він нікому не дошкуляє, але думка про те, що він може мене пережити, видається майже нестерпною».