Четверте Правило Чарівника, або Храм Вітрів

Це нагадувало йому про криваво-червону липку розпусту, яка скоро досягне свого апогею.

Він подивився на неї через плече. Він знав, що вона залишилася тільки заради того, щоб бути близько Келен. Це його не хвилювало. Головне, що вона залишилася: Магістру Ралу покладається ескорт з Морд-Сіт.

А він тепер був Магістр Рал, як і обіцяли йому ефірні голоси. Тільки він володів мудрістю, щоб чути їх, і розумом, щоб їм слідувати. У нагороду за свою здатність вловлювати всі деталі він отримав владу, якої завжди заслуговував. Його дар — це геній, і він набагато краще звичайного чарівництва.

Він стояв над іншими — і не без причин. Він був вище інших — людина, наділена надприродним розумінням, надприродною інтуїцією і мораллю, яка недоступна цим огидним жінкам, які шукають вульгарних задоволень.

Почуття власної величі п'янило його.

Коли він увійшов, Келен підняла голову. Обличчя її виражало спустошеність, хоча вона думала, що воно не виражає нічого. Але для нього цей щит був прозорий. Заглибившись в деталі її чарівного личка, він міг розрізнити бурхливий потік почуттів, які вона намагалася приховувати.

Він бачив, як вона дивиться на нього. Ці погляди були йому знайомі. Він знав: вона хоче його. Вона по ньому голодує. Їй потрібно, щоб він подарував їй насолоду.

А те, що вона намагається це заперечувати, тільки ще більше її збуджує.

Відраза, яку вона намагається виказати, ховаючи свій голод під грубими словами, говорить лише про глибину її пристрасті.

І коли вона нарешті визнає її, він в останній раз дасть їй те, чого вона хоче. Тоді він почує її крики.

Генерал Керсон, який теж був у кімнаті, вклонився:

— Доброго ранку, Магістр Рал.

— Що таке? — Невдоволено запитав він. Він не любив, коли солдати йшли до Келен, минаючи Магістра Рала.

— Всього лише ранкові рапорти, Дрефан, — сказала Келен своїм звичайним рівним тоном.

— Чому не поставили до відома мене? Всі рапорти повинні надходити спочатку до Магістра Рала.

Генерал Керсон крадькома глянув на Келен і вклонився знову:

— Як побажаєте. Магістр Рал. Я просто подумав…

— Думаю я. Ви воюєте. — Генерал прокашлявся.

— Так, Магістр Рал.

— Так що там, в цих ранкових рапортах? — Генерал знову подивився на Келен.

Дрефан побачив, як вона злегка кивнула. Як ніби генералу потрібен був дозвіл дружини Магістра Рала, щоб почати говорити. Дрефан, як завжди, зробив вигляд, що нічого не помітив. Він насолоджувався її іграми. Це його забавляло.

— Ну, Магістр Рал, чума майже скінчилася.

— Будьте ласкаві роз'яснити ваше «майже». Мене, як цілителя, не влаштовує невизначеність.

— Минулого тижня кількість смертних випадків різко впала, і вчора було зареєстровано всього лише три. Майже всі, хто захворів, коли Магістр… — Він поправився:

— … Коли Річард пішов, одужали. Незалежно від того, що зробив Річард…