Історія без міфів. Бесіди з історії української державності
- Автор: Иванченко Раиса Петровна
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: МАУП
- ISBN: 966-516-204-7
- Жанр: История
Электронная книга - «Історія без міфів. Бесіди з історії української державності». Краткое содержание книги:
Посібник розрахований на широке коло читачів — учнів, студентів, учителів, усіх, хто цікавиться проблемами становлення й еволюції державницької історії упродовж майже півторатисячолітнього періоду нашого минулого.
Щоправда, уже в 2003 р. Україна підписала угоду про входження в єдиний економічний простір (ЄЕП) з Росією, Білоруссю і Казахстаном. Як будуть тут розвиватися політичні стосунки — покаже час.
Російсько–українські взаємини залишаються напруженими і в питанні розподілу іноземних боргів, союзного нерухомого закордонного майна, капіталовкладень, валюти українських вкладників, яку конфіскувала російська влада, в московських зовнішньоекономічних банках після проголошення незалежної України, у питанні повернення Україні привласнених валютних заощаджень українських громадян. Свого часу віце–спікер українського парламенту В. Медведчук заявив, що 1 січня 1992 р. з рахунків українського Ощадбанку, який вважався українським відділенням Сбербанку СРСР, було забрано за нинішнім курсом 132 млрд гривень. Це, за словами В. Медведчука, майже п’ять наших нинішніх річних бюджетів. А причина неповернення цих заощаджень у тому, що коли наприкінці 1991 року Україна стала незалежною державою, Український Ощадбанк перестав бути відділенням союзного Сбербанку. Потрібні були угоди, на які Москва не хоче йти ось уже стільки років підряд.
Тривалий час точилися суперечки навколо розподілу Чорноморського флоту. Відомо, що Росія від першого дня незалежності України підняла питання про суверенітет Криму, підтримавши тут обрання президентом у 1994 р. свого ставленика Юрія Мєшкова. Постійно на російській політичній арені почали з’являтися різні анексіоністські заяви і плани — то В. Жириновського, то мера Москви Г. Попова, а потім Ю. Лужкова, то інших політиків щодо розчленування України, відторгнення від неї тієї чи іншої частини території. Зокрема, Г. Попов підтримав заяву прес–секретаря Б. Єльцина, що Росія має право поставити проблему кордонів з республіками, які проголосили незалежність. Попов, до речі, першим заявив про претензії Росії на Крим і Одеську область. У такому самому дусі був і виступ у “Правді” віце–президента О. Руцького (30.01.1992) та низки інших політиків. У жовтні 2003 р. про це говорив авторитетний депутат Державної думи Росії Д. Рагозін у зв’язку з побудовою Таманської дамби — з території Росії до українського острова Тузла.
У травні 1992 р. парламент Росії заявив, що акт передачі Кримської області Україні 1954 року не має юридичної сили. Це стимулювало антиукраїнський рух на півострові, який було нелегко втихомирити і де постійно урізуються права 700–тисячного українського населення, яке на півострові має лише одну українську школу, одну українську газету (хоча, наприклад, кримські татари, яких є близько 40 тис. осіб, мають 13 шкіл, 2 своїх журнали, 6 газет, один театр). Вся решта шкіл, культурних та громадських організацій — російськомовні.
Спираючись на бажання більшості населення Криму, Верховна Рада України відновила автономію півострова у складі вже України і ліквідувала в Кримській автономії посаду президента. Сепаратистські рухи пішли на спад, хоча не вщухають і донині.
У липні 1993 р. парламент Росії прийняв безпрецедентну постанову про “Про статус міста Севастополь”, в якій проголосила це місто російським, головною базою Російського Чорноморського флоту. Юридичну недолугість цієї постанови визнав і російський президент Єльцин, а також Рада Безпеки ООН. Подібне рішення прийняла і Державна дума Росії вже в листопаді 1996 р. Ці акції були виявом втручання Росії у внутрішні справи України, які прориваються і в наступні роки вже нового тисячоліття: у зв’язку з так званим мовним питанням (після убивства у Львові відомого композитора Ігоря Білозора), і в часи виборчих кампаній чи терористичних актів (наприклад, у жовтні 2002 р. в Москві), чи під час будівництва дамби до українського острова Тузла в Азовському морі (жовтень 2003 р.). Причому заява Верховної Ради України від 4 жовтня 2003 р., про загрозу територіальній цілісності України російська Державна дума засудила як “дестабілізуючий фактор”, а заступник голови комітету у справах СНГ цього парламенту заявив, що доки немає угоди між Україною і РФ про розділ Азовського моря, не можна говорити ні про яку “недоторканність кордонів” України…