Історія без міфів. Бесіди з історії української державності
- Автор: Иванченко Раиса Петровна
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: МАУП
- ISBN: 966-516-204-7
- Жанр: История
Электронная книга - «Історія без міфів. Бесіди з історії української державності». Краткое содержание книги:
Посібник розрахований на широке коло читачів — учнів, студентів, учителів, усіх, хто цікавиться проблемами становлення й еволюції державницької історії упродовж майже півторатисячолітнього періоду нашого минулого.
Новий етап розпочався в стосунках України і Росії. Самостійність і суверенізація обох країн не зняла, а загострила суперечності між ними. 19 листопада 1990 р. Кравчук і Єльцин підписали угоду між Україною і Росією, в основу якої були покладені визнання територіальної цілісності обох держав в існуючих кордонах.
Але частина впливових шовіністично налаштованих московських політиків не захотіла миритися з думкою про незалежне суверенне існування України. І почали розроблятися численні проекти про розчленування України, зведення її території до статусу провінційних губерній, як це було до революції 1917 року (наприклад, проект В. Жириновського). Один із останніх авторів подібних проектів О. Дугін заявляє, що “украинский вопрос”, тобто незалежність України, “требует ответных мер, поскольку речь идет о нанесений России уже в настоящем стратегического удара, не реагировать на который “географическая ось истории” (тобто, євразійська російська держава. — Авт.) просто не имеет права”. І далі: “Дальнейшее существование унитарной Украины недопустимо. Эта территория должна быть поделена на несколько поясов…” Тобто, знову ставиться питання про розчленування України і знищення її державності.
Нині загострилися також суперечності між Україною і Росією по лінії забезпеченості енергоносіями. Росія забирає в України неправомірно високу ціну за енергоносії, не зважає на вклад України в освоєння цих російських родовищ. Водночас за транзит електроенергії, нафти і газу через нашу територію, по якій під лінії електропередач, нафто– і газопроводи відведено величезну кількість родючої землі, дається мінімум. Росія платить за це Україні в 4 рази менше від світових цін. На кожне нагадування про це російські урядовці реагують досить войовничо; більше того, вимагають, щоб Україна виплачувала борги за енергоносії своїми найкращими підприємствами, погрожуючи економічними санкціями тощо. Цікаво знати, що орендна плата за землю, по якій, наприклад, у Чехословаччині проходять дві лінії трубопроводів, що подавали в Європу енергоресурси з Росії, вистачало на те, щоб ця країна повністю забезпечила свої потреби в паливі.
Суперечності між Росією та Україною відбувались і по лінії СНД, де Україна виступала проти перетворення його в наддержавну структуру зі своїми органами влади. У статуті СНД (1993) йдеться про “спільний економічний проект”, “зовнішні кордони”, “головне командування об’єднаних збройних сил” тощо, що не відповідало принципам позаблоковості та нейтралітету, які проголосила Україна. Російські політики намагаються закріпити вплив російських владних структур на територіях молодих суверенних держав, перетворити СНД в суб’єкт міжнародного права. Так, за наполяганням Росії 20 березня 1992 р. без участі України було підписано угоду про створення об’єднаних Збройних сил СНД, щоб довести, “що цей регіон є передусім зоною інтересів Росії”, як говорилося в указі Єльцина. Крім того, Україна відмовилася підписувати договори про колективну безпеку країн СНД та низку інших подібних угод, які мали на меті відновити в новому вигляді союз колишніх радянських республік.
Україна стояла і стоїть на позиції двосторонніх угод, вважаючи, що СНД може найліпше посприяти відновленню, скажімо, торгівлі з колишніми радянськими республіками, на долю яких припадало 56 відсотків усієї її зовнішньої торгівлі. Крім того, існування СНД — це цивілізований підхід до розподілу колишніх спільних запасів СРСР — золота, алмазного фонду, закордонних торговельних та дипломатичних приміщень, у будівництві яких активну участь брала Україна. Свого часу українська преса оприлюднила такі дані: щороку з України в часи СРСР вивозилось 220 тонн срібла, 8 тонн золота, численну кількість коштовного каміння — оброблені топази, берили тощо. У бюджет Союзу PCP Росія давала 120 млрд рублів, Україна — понад 100 млрд.
Через те 1994 року (у квітні) Україна приєдналася до економічного союзу держав–учасниць СНД, що надало їй свободу дій у стосунках з іншими державами Співдружності.
Досить гострі дискусії точилися в зв’язку з проблемою входження України до Міжпарламентської асамблеї (МПА) СНД, яка перебуває у Санкт–Петербурзі. “Ліві” в українському парламенті наполягали на негайному вступі до МПА, “помірковані” — стояли за участь на правах асоційованого членства, а “праві” — за невходження до неї. Проте напередодні нових виборів українського президента 1999 року спікер парламенту Олександр Ткаченко за підтримки “лівих” уклав угоду про входження України до МПА, чим намагався здобути собі передвиборчу підтримку з Росії. Проте Україна залишається осторонь, на відміну від Білорусі, від процесів злиття республік — учасниць СНД — у новий союз, і Москва не домоглася поки що зміни у ставленні України до цієї досить пекучої для московських політиків проблеми.