Українська усна народна творчість
- Автор: Лановик Мар'яна Б., Лановик Зоряна Б.
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Жанр: Культурология
Электронная книга - «Українська усна народна творчість». Краткое содержание книги:
Найчисленнішу групу культово-анімістичних казок становлять казки про тварин, які відображають тотемічні вірування, що часто поєднуються з анімізмом, елементами інших культів.
Вважається, що казки про тварин це в історичному плані найдавніший пласт народного казкового епосу. У праслов'янських племен, як і в багатьох інших народів, у період зародження та розвитку мисливства з'явилися прозові оповіді про звірів. Спершу вони носили магічний характер і мали на меті замовляти тварин — тотемних предків. М. Грушевський вказує на те, що вчені, які досліджують народи на первісному рівні розвитку, подають записи певної категорії розповідей, «котрі «добре оповідати» перед ловами на того і того звіря, що являється темою оповідання... Так, мабуть, треба розуміти ті всеночні оповідання, що відбуваються у різних ловецьких племен перед ловами десь в мужеськім домі — вони принесуть щастя у будучих ловах». Подібні думки висловлювали Е. Тайлор, Дж. Фрезер та інші.
Такий інтерес людей до тварин виникає вже у період формування тотемних уявлень, з чим і пов'язана поява особливих народних творів-замовлянь, магічних оповідей з метою приборкати хижих звірів, задобрити тотемних істот. Більшість учених схиляється до думки, що замовляння, міфічні оповіді, пов'язані з повір'ями про тварин, які передували відповідній групі казок, в минулому не мали алегоричного значення: в образах тварин зображалися самі тварини. Ці оповіді мали вузьке практичне призначення. Існує думка, що, окрім накликання успіху перед полюванням, подібні оповіді про життя тварин створювалися і розповідалися з метою передачі молодому поколінню знань про повадки і поведінку звірів, щоб, зустрівшись з тією чи іншою твариною, людина знала, як їй поводитись.
Із розвитком людської свідомості змінюється і ставлення людей до навколишнього світу, нові мотиви з'являються в оповідях. Тому не можна появу всіх сюжетів казок про тварин пояснювати лише мисливськими цілями. М. Грушевський висловлює думку, про те, що для первісної людини «певна категорія звірят ототожнюється... з своїм родом, як його «тотем»; між сими звірятами і собою людина довший час не припускає ніякої різниці. Переміни звірів в людей і людей в звірів, існування людей-звірів, що ведуть подвійне життя то під людською, то під звірячою подобою, здаються їй самозрозумілими явищами, і тут відкривається невичерпне джерело не тільки для обсервації, але й для уяви — і примітивної творчості». В. Гнатюк пов'язує виникнення таких творів з тим, що «на основі анімістичного світогляду первісний чоловік уважав звірів не тільки за рівних собі під кожним оглядом, але навіть за вищих від себе і розумніших».
Поряд із образами диких лісових звірів у цих розповідях почали з'являтись образи свійських тварин. Це явище відносимо до пізнішого часу, коли людина переходила від мисливства до скотарства, і навчилась приручати тварин, використовуючи їх для своїх потреб.
У давній міфології та повір'ях широко фігурували і дикі, і свійські тварини. У багатьох праслов'янських племенах існували звичаї на певні свята з'їдати окремих сакральних тварин чи їх зображення з тіста, що супроводжувалось певними магічними дійствами та ритуальними відправами і мало на меті забезпечити родючість та добробут. Ця ритуальна їда «становила собою акт прилучення себе, і не тільки себе, а й усієї своєї сім'ї і всіх об'єктів свого господарства, до тих сил і тих здатностей, які приписувались тваринам, котрі з'їдалися». Як вказує О. Фрейденберг, давня людина вважала, що таким чином прилучається до свого тотема.
На честь окремих тварин існували свята, котрі ще донедавна відзначали на деяких територіях України. Окрім широко відомого «водіння кози», в час Різдва на західних землях (зокрема у гуцулів) щорічно справляли свято на честь вовків, яких, щоб «не накликати» з лісу, в цей час називали «колядниками». За свідченням Д. Яворницького, у Таврії серед рибалок був поширений звичай щороку на Петра і Павла влаштовувати «женіння» рака. При цьому рака одягали в чоловічий одяг, а рачиху в жіночий, прикрашали їх квітами і стрічками і «вінчали», що мало на меті забезпечити приплід риби для місцевих рибалок. На інших територіях був відомий ритуал «гоніння шуліки» в час Русалій. З культом змії та вужа були пов'язані святкування виповзання гадів на землю (25 березня) та повернення їх у підземне царство (14 вересня). Серед свійських тварин особливо величались коні, яких наділяли особливою магічною силою; корови (в час маївок, Русалій); півні (як птахи, пов'язані з вогнем). Існувала велика кількість інших свят, обрядів, повір'їв, що позначились на народному епосі.