Українська усна народна творчість
- Автор: Лановик Мар'яна Б., Лановик Зоряна Б.
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Жанр: Культурология
Электронная книга - «Українська усна народна творчість». Краткое содержание книги:
Українські народні пісні та думи. — К.: Т-во «Знання» України, 1992. — 96 с
Українські народні романси / Вступ, ст. Л. Ященко. — К.: Вид-во АНУРСР, 1961.—412 с.
Українські символи / За ред. М. Дмитренка. — К., 1994. — 140 с
Українські січові стрільці у піснях / Вступ, ст. О. Левченко. — Тернопіль, 1991. — 112 с
Рекрутські та солдатські пісні / Упоряд., вступ, ст. О. Правдюк. — К.: Наук, думка, 1974. — 624 с
Чумацькі пісні / Вступ, ст. О.І. Дея. — К.: Наук, думка, 1976. — 462 с.
Чумацькі пісні / Вступ, ст. А. Іваницького. — К., 1989. — 247 с
Шумада Н.С. Поетична творчість українського народу // Закувала зозуленька: Антологія української народної творчості. — К., 1989. — С 5—18.
Франко І. Володимир Гнатюк. Коломийки, т. 2 // Франко І. Твори: У 50 т. — Т. 37. — К.: Наук, думка, 1982. — С 147—149.
Франко І. До історії коломийкового розміру // Франко І. Твори: У 50 т. — Т. 39. — К.: Наук, думка, 1983. — С 232—242.
Франко І. Жіноча неволя в руських піснях народних // Франко І. Твори: У 50 т. — Т. 26. — К.: Наук, думка, 1980. — С 210—253.
Франко І. Студії над українськими народними піснями // Франко І. Твори: У 50 т. — Т. 42. — К.: Наук, думка, 1984. — С 7—492.
Франко І. Студії над українськими народними піснями // Франко І. Твори: У 50 т. — Т. 43. — К.: Наук, думка, 1986. — С 7—354.
Франко І. Як виникають народні пісні // Франко І. Твори: У 50 т. — Т. 27. — К.: Наук, думка, 1980. — С 57—65.
Розділ 9. Казкова проза
Український народний епос у сучасній фольклористиці умовно поділяється на дві великі групи — прозу казкову та неказкову (історичну). Основним принципом такого поділу є функціональність жанрів: у першій групі (до неї відносяться казки, небилиці, анекдоти, притчі) домінує естетична функція, у другій (легенди, перекази, народні оповідання) головна функція — інформативна. Такий принцип класифікації відстоюють В. Пропп, К. Чистов, І. Березовський та ін.
§39. Художньо-стильові особливості казкового епосу
Казковий епос як частина усної народної прози є великим пластом української словесності. Термін «казка» вперше вжито у граматиці Лаврентія Зизанія «Лексисъ сиречь речения» (1596) поряд з поняттями «баснь», «байка», а пізніше — в подібному значенні у словнику Памви Беринди «Лексшонъ славенороескій і именъ толъкованіє» (1627). Таким цей термін увійшов згодом у фольклористику.
Як вказує В. Гнатюк, «Казки належать до найдавніших витворів людського духу і сягають у глибину таких далеких від нас часів, якої не досягає жодна людська історія». Тому єдиного погляду щодо походження казок нема. Кожен із фольклористичних напрямів вирішує цю проблему по-своєму: прихильники міфологічної школи вважали основою казки міф та систему давніх уявлень; міґраційна школа розвинула теорію запозичень, поширення казкових сюжетів зі Сходу (зокрема Індії); представники антропологічної школи висловлювали думку про самозародження подібних сюжетів на певному етапі розвитку різних народів; дослідження в руслі ритуально-міфологічної школи поклали в основу виникнення казки систему Давніх язичницьких релігійних ритуалів...
Ф. Буслаев — один з перших дослідників східнослов'янської казки 19 ст., що дав аналіз української казки з позицій міфологічного напряму, висловлював думку, що цей жанр тісно пов'язаний з народною епічною поемою, вважаючи казку модернізованою формою героїчної билини. М. Чумарна назву жанру теж виводить із праміфу, вказуючи на скіфський міф про Маная та його дружину Казку, яка навчила людей мови. М. Грушевський героїчний та казковий епос розглядав як паралельні явища, кожне з яких має свій специфічний характер, форму, шлях еволюції. На думку російського дослідника 20 ст. В. Проппа, казка виявляє зв'язок з системою давньої релігії (зокрема обрядом ініціації) та системою первісних суспільних інституцій: «Казка народжується, звичайно, з життя. Всяке архаїчне, сьогодні відмерле релігійне явище більш давнє, ніж його використання в сучасній казці»240. Але, на його думку, цей жанр генетично пов'язаний з древніми формами оповіді, «коли герой втрачає своє ім'я, а розповідь втрачає свій сакральний характер, міф і легенда перетворюються в казку».
У кожному з цих поглядів можна знайти раціональне зерно, оскільки казкова традиція пов'язана з багатьма явищами минулого, з іншими жанрами усної народної творчості. Тому в текстах зафіксовані елементи міфологічного, ритуально-обрядового, релігійного, історичного, соціального характеру, відголоски давніх епох, нашарування пізніших часів, запозичення та перегуки з ліричними героїчними чи іншими неказковими жанрами.