Революційна доба в Україні (1917–1920 роки): логіка пізнання, історичні постаті, ключові епізоди
- Автор: Солдатенко Валерій Федорович
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Парламентське вид-во
- ISBN: 978-966-611-773-4
- Жанр: История
Электронная книга - «Революційна доба в Україні (1917–1920 роки): логіка пізнання, історичні постаті, ключові епізоди». Краткое содержание книги:
Для науковців, викладачів, студентів, усіх, хто цікавиться і вивчає історію України.
Революціологи пропонують цілу низку логічних критеріїв, застосування яких дозволяє ввести певний порядок у кваліфікацію революцій, тобто її типологізацію.
Оскільки набір критеріїв (схем), до яких вдаються дослідники, має відмінності, по різному оформлюються і пропоновані типології (абсолютизувати жодної не варто, апріорі розуміючи їх умовність).
Так, у схемі Р. Тантера — М. Мідларського акцент зроблено на критеріях: а) ступінь участі мас; б) тривалість революцій; в) рівень насильства; г) цілі повстанців. В результаті вичленяються чотири типи революцій.
1) Революція мас — рух широких соціальних сил, тривалий за часом, з високим рівнем насильства, рух, який веде до фундаментальних політичних і соціальних змін.
2) Революційний переворот, «революція згори» — порівняно невисокий рівень участі мас, короткочасність, поміркованість в усіх сферах діяльності і як наслідок — зміни лише в політичній системі суспільства.
3) Переворот — реформа — еклектичний варіант, коли опора — мета робиться на другому елементі, а перший по суті підпорядковується другому, відтак він здійснюється млявіше за революційний переворот, з меншою рішучістю, інтенсивністю.
4) «Двірцева революція» — заколот, здійснюється без участі мас, швидкоплинно, миттєво, з обмеженим, «точковим» насильством і без скільки-небудь помітних внутрішніх політичних наслідків — змін.
Ф. Гросс значною мірою слідує означеній схемі, хоча вводить і новий елемент — комбінований етап революцій — «революції згори» і «революції знизу».
За типологічною схемою Ч. Джонсона, в якій наріжними є критерії а) мета; б) особистість революціонерів (еліта, середні верстви, нижчі верстви; в) ідеологія руху (реформізм, націоналізм, месіанство); г) урегульованість (стихійність чи плановість), виділяється шість типів революцій.
1) Жакерія — широкий масовий стихійний рух селянства з обмеженими цілями — вимогами (ослабити ступінь гноблення, повернути втрачені права і т. ін.) без постановки питання про необхідність повалення наявного політичного ладу).
2) Месіанський рух — має всі ознаки жакерії, однак доповнюється формулюванням мети, хоча і проблемної, утопічної (зміни ладу), але заклично-мобілізаційної.
3) Анархічний бунт — ностальгічна реакція — несприйняття змін під знаком романтизації — ідеалізації старого (зразок — Вандея).
4) Верхівковий державний переворот — двірцева революція.
5) Якобінська комуністична революція, основними ознаками якої є стихійність, масовість, спрямованість до радикального політичного і соціальногмо переустрою. Це фактична «революція мас», «революція знизу» за попередньою схемою.
6) Збройний масовий виступ — добре підготовлений в усіх відношеннях національний і соціальний рух на базі партизанської війни.
Свою логіку має і вичленення із множини революцій тих, які виявилися особливо масштабними, справили вплив (іноді визначальний і довготривалий) на цивілізаційний поступ. Так Ш. Ейзенштадт вибудовує ланцюжок «Великих революцій»: «Великий заколот (1640–1660 рр.) і «Славна революція» (1688 р.) в Англії, «Американська революція (1761–1766 рр.), Велика французька революція кінця XVIII ст., європейські революції 1848 р., Паризька Комуна 1871 р., Велика Жовтнева соціалістична революція, комуністична революція в Китаї (1911–1948 рр.).
Зрештою, міркування з приводу типології революцій неможливі без звернення до марксистського спадку. В методологічному відношенні марксизм розрізняє а) рухи-переходи, зрушення в рамках однієї суспільно-економічної формації і б) переходи (стрибки) між суспільними формаціями.
Орієнтуючись на них, сучасний дослідник В. Шепелєва сформулювала власну градацію: «…Катаклізми, які породжені суперечностями між «базисом» (який виривається вперед) і старою надбудовою (передусім політичною владою) є сенс визначати як «політичні революції». Катаклізм всередині «базиса» — між продуктивними силами (найдинамічнішим соціальним чинником) і виробничими відносинами на міжформаційному рівні (коли неможливо вже обійтися лише перетвореними формами старих сутностей) — можливо, виправдано називати «революціями соціальними»1007. Аналізуючи різні, часом відмінні сентенції К. Маркса, Ф. Енгельса, В. Леніна, історик «еластично» солідаризується з точкою зору (П. Ткачов, М. Ріджсі, Ю. Красін), згідно якої вирішальною ознакою і політичним змістом соціальної революції є перехід влади в руки революційного класу1008.