Вовки Кальї. Темна вежа V

Тепер настала Роландова черга гмикати.

— Не так уже й багато «може» в твоєму «так». Що з того, що він урятував свої найкращі книжки? Зате у нас є за чим сховати панотцевий скарб у Печері дверей. Хоча, думаю, цей скарб тепер можна сміливо називати не панотцевим, а нашим.

— Його хоробрість геть не видалася мені хоробрістю, — сказав Едді. — То було більше схоже на зажерливість.

— Не всі мають покликання до меча, револьвера чи далекого плавання, — пояснив Роланд. — Але всі служать ка.

— Справді? А Багряний король теж? І люди закону, про яких говорив Каллаген?

Роланд не відповів.

— Думаю, з ним усе буде гаразд. З Тауером. Не з котом.

— Дуже смішно, — сухо сказав Роланд. Чиркнув сірником об штани ззаду, підніс вогонь до цигарки, склавши руку дашком, підкурив.

— Дякую, Роланде. Твоє почуття гумору робить успіхи. Спитай мене, як я думаю: чи виберуться Тауер і Діпно з Нью-Йорка, не наслідивши.

— І як ти думаєш?

— Ні, я думаю, вони залишать слід. Ми зможемо за ним піти, а Балазарові мавпи, сподіваюся, ні. Тривожить мене тільки Джек Андоліні. Він розумний, як чорт. Що ж до Балазара, то він уклав договір з цією корпорацією «Сомбра».

— Узяв сіль короля.

— Так, мабуть, — сказав Едді. Йому здалося, що стрілець говорить про Багряного короля. — А Балазар знає, що, уклавши договір, слід його виконувати чи мати збіса вагому причину для того, щоб не дотримуватися його умов. Варто бодай один раз лажонутися — і про тебе підуть чутки. Про те, що такий-то такий-то м'якне, втрачає хватку. У них ще буде три тижні, щоб знайти Тауера й переконати, щоб він продав ділянку «Сомбрі». Будь певен, вони цим скористаються, і… Роланде, найгірше в Тауері те, що всі ці події він не вважає реальними. Таке враження, що він сплутав своє життя з життям героя однієї зі своїх книжок. І тому думає, що фінал просто зобов'язаний бути хорошим, бо це одна з умов авторського контракту.

— І ти думаєш, що він поводитиметься недбало.

Едді реготнув.

— Не думаю — знаю. Питання лише в тому, чи знайде його Балазар.

— Ми будемо спостерігати за містером Тауером. Задля безпеки. Ти ж про це думаєш?

— Авжеж, срака-мотика, — сказав Едді. Запала коротка мовчанка, і враз вони обидва розреготалися. Коли напад сміху минувся, Едді повів далі: — Думаю, треба відрядити до нього Каллагена, якщо той погодиться. Ти, мабуть, вважаєш мене божевільним, але…

— Аж ніяк, — похитав головою Роланд. — Він один з нас… чи міг би бути одним з нас. Я одразу це відчув. До того ж він звик мандрувати дивними місцями. Я скажу йому про це сьогодні. А завтра ми прийдемо сюди, і я проведу його крізь двері….

— Дозволь мені це зробити, — запропонував Едді. — Одного разу з тебе досить. Принаймні поки що.