Філософія як історія філософії: Підручник
- Автор: Колектив авторів
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Центр учбової літератури
- ISBN: 978-611-01-0127-1
- Жанр: Философия
Электронная книга - «Філософія як історія філософії: Підручник». Краткое содержание книги:
Для студентів вищих навчальних закладів освіти і всіх тих, хто цікавиться філософією та історією філософії.
При цьому Рікер добре бачить, що інтерпретація цієї сфери в рамках традиційного апріоризму не є можливою, перш за все тому, що йдеться не про чисте мислення, а про мову. У цьому сенсі йому близький Фройд з його описом особливостей структур несвідомого, однак звернення Рікера до мови відрізняє його від цілей психоаналізу. На його думку, психоаналіз виявляє лише один з аспектів на шляху суб’єктивності, що осягає себе. Головне, що приваблювало Рікера в психоаналізі — це трактування мови, згідно якому все явно вимовлене пацієнтом значення відсилає до прихованого, такого, яке не має видимого зв’язку з явним. Рікер позитивно оцінює психоаналіз за те, що він відновлює за наявним текстом пацієнта втрачений зміст.
Однак Рікер намагається «прочитати» положення психоаналізу з філософської точки зору: такі мовні моменти, як надфразові, синтаксичні відношення тексту, моменти риторики, порядок асоціацій та інші, які є знаками опору зі сторони пацієнта, розуміються ним як процедури суб’єктивності, що визначають закономірності промовлених виявлень несвідомого.
З роками в психоаналізі, на думку Рікера, все більш стверджується уявлення про те, що закони дії несвідомого для суб’єктивності є головнішими, ніж принципи свідомої активності, що загадки свідомості не можуть слугувати знаком несвідомого. При цьому свідомість розуміється як «поверхневий феномен», тобто Фройд все більш відходить від розуміння несвідомого як «прихованого» на відміну від «явного» свідомості і починає його оцінювати за іншим критерієм як «належного системі». Ця остання обставина вперше відкрила можливість для дослідження несвідомого, яке стало розумітися як спосіб буття того, що витиснене, але не знищене; тобто, у відповідності з таким розумінням витиснене зберігається не в силу того чи іншого відношення до свідомості, а в силу того, що належить системі. І тому Фройд, а за ним, і Рікер пропонують розуміти текст свідомості як такий, що має порожнечі, які треба заповнювати. При цьому методологія «заповнення порожнеч» повинна враховувати те, що місце виникнення значення зміщено в бік від свідомого центру, а значить і свідомі рефлективні процедури не можуть бути методологічною опорою, а вони, як відомо, є головним моментом феноменологічної традиції аналізу свідомості.
Психоаналіз, на думку Рікера, постійно рухається в стихії мови, яка має власні правила, та одночасно відсилає до структури психологічних механізмів, які приховані за мовними механізмами. І тому покладатися повністю на мову неможливо. Такі особливості несвідомого, як відсутність логіки в смислах, неможливість введення образної репрезентації до примітивних форм мови та ряд інших феноменів, які проявляються в механізмах роботи несвідомого, але не існують у мові, на думку Рікера, говорять про неповну тотожність між цими двома системами. Фройд не випадково в пошуках позначення для несвідомого звернувся до сфери образу, а не мови, і викривлення змісту він пояснює, виходячи з фантазії, а не з промови. Інакше кажучи, повсюди виявляється сила, яка діє до мови. І Рікер вважає, що найбільш влучним в цій ситуації було б проводити порівняння не на лінгвістичному рівні, а на рівні «риторики», оскільки «риторика» здається йому більш пов’язаною з механізмами суб’єктивності; і це цікавить його як феноменолога. Але у випадку «риторики» ці механізми находять свій вираз у промові, і тому він стверджує, що несвідоме структуроване подібно мові.
Зафіксувати ці особливості мови, Рікер робить спробу провести паралель психоаналітичного дослідження зі своєю герменевтичною технікою роботи: аналіз «мовної поведінки» пацієнта в процесі лікування дозволяє виявити та «присвоїти» різні неусвідомлювані змісти, і, таким чином, по-новому усвідомити саме «життя» свідомості. Це дозволяє, у свою чергу, говорити про відновлення на новому рівні герменевтичної моделі свідомості. Якщо в моделях рефлексивного типу (Рікер має на увазі, перш за все, гусерлівську інтерпретацію свідомості) інтуїція виступає як основний засіб аналізу, то в цьому випадку вона не може допомогти, оскільки завжди є інтуїцією свідомості, а тут розгляду підлягає сфера, яку в термінах свідомості описати неможливо. Однак, на думку Рікера, за допомогою герменевтичного прочитання Фройда феноменологія може зробити корисні для себе висновки, а саме: у вигляді відповідного кроку на психоаналітичне зміщення народження значень у бік від свідомості до несвідомого вона повинна змістити рефлексію з розгляду «самості» на розгляд факторів культури як дійсного «місця народження» значень. Свідомість при такому розумінні залишається поки що тільки завданням, тим, що дається не одразу, а досягається лише за допомогою «знов-присвоєння» смислів, розсіяних в ідеях, актах, інститутах і пам’ятниках культури, які їх об’єктивують. А мова виступає як сховище для традицій, законів, норм, правил, накопичених у процесі розвитку культури. На цьому рівні використання мови людина вже не «грає» з мовою, оскільки вона сама детермінована нею. Людина, яка користується символами, уявляється Рікеру, не господарем свого положення, а скоріше її компонентом, бо мова, як йому здається, має свій особливий порядок незалежного «життя», який нав’язує індивіду свої норми.