Нафта
- Автор: Пазолини Пьер Паоло
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-7233-7
- Переводчик: Юлія Вікторівна Григоренко
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Нафта». Краткое содержание книги:
«Я розпочав писати книгу, яка буде моєю справою протягом років, може, до кінця життя. Не хочу про неї розповідати…; досить сказати, що це щось штибу «підсумку» всього, що я пізнав, усіх моїх спогадів». Так Пазоліні описав свій останній роман, якому судилося лишитися незавершеним через несподівану й трагічну смерть автора. Роман «Нафта», розпочатий на початку шістдесятих, у часи світової нафтової кризи, робота над яким тривала аж до смерті письменника, у листопаді 1975 року, — це великий уривок того, що мало стати романом-monstruum, обсягом приблизно дві тисячі сторінок. Це відчайдушні розсліди людської природи, вивчення таємниць сексуальності й усе це на тлі розколу розквітлої Італії з її зухвалою економічною політикою та таємними змовами у владі.
У вересні 1964-го фільм бере участь у Венеціанському кінофестивалі. Посвята: «Дорогій, блаженній, рідній пам’яті Папи Римського Івана XXIII». Фільм отримав премію Міжнародної католицької організації кіномистецтва (премію ОСІС).
Вперше у фільмі в маленькій ролі з’являється молодий актор Нінетто Даволі, який стане для Пазоліні, після матері, одним з найдорожчих у житті. Разом з великим коміком Тото хлопець з Калабрії зніметься в головній ролі у фільмі «Птахи великі й малі» (подорож крізь «ідеологічну кризу», «[…] це — казка на кшталт тих, які розповідає Езоп, Федр чи Лафонтен, тому герої у фільмі — алегоричні, це символи. Батько та син у фільмі втілюють усе людство, простих людей, замість героя давніх казок, який читає мораль, — тут є крук, ідеолог сучасності, тобто той, хто знає й тлумачить дійсність; а ще у фільмі є великі й малі птахи, які уособлюють відповідно поганих та добрих, багатих та бідних, класова боротьба, одним словом»).
1964 року Пазоліні розпалив палкі суперечки про мову, які тривали кілька місяців й у яких брали участь письменники Моравіа, Еко, Барбато, Чітаті тощо.
У 1965-му принагідно до Кінофестивалю у Пезаро обговорюють мову кіно. У дебатах беруть участь семіологи, італійські та іноземні науковці (серед яких французький критик та есеїст Ролан Барт), а Пазоліні робить розлогу доповідь про «поетичний кінематограф». У книзі «Єретичний емпіризм», яка вийшла друком у 1972-му, зібрано чимало досліджень про мову та кіно, які були проведені також і цими роками.
Восени 1965-го видавець Джуліо Ґарцанті погоджується на пропозицію, яку зробили письменники Моравіа, Пазоліні та Альберто Кароччі щодо того, щоб друкувати журнал «Нуові аргоменті» в оновленому вигляді, отож журнал набирає висоту завдяки новим культурним започаткуванням, які запровадили нові редактори.
Того ж таки 1965 року виходить у світ збірка «Блакитноокі крила», до якої увійшли сценарії до фільмів «Мама Рома», «Акаттоне», «Овечий сир», оповідання про події, що відбуваються, та людей, що живуть у Римі, а також чернетки романів.
У березні 1966-го через виразку, яка почала кровоточити, Пазоліні був прив’язаний до ліжка; за час видужування письменник написав шість віршованих трагедій (над ними він працюватиме й згодом, змінюючи та оновлюючи; лише «Кальдерон» вийде в світ з його офіційної згоди), а також першу чернетку «Теореми».
У жовтні 1966 року в Нью-Йорку показують «Акаттоне» та «Птахів великих і малих», для Пазоліні це перша подорож в Америку. Наразі він працює над задумом фільму про святого Павла, тож нью-йоркські краєвиди та американці підказують йому думку перенести місце дії з Рима у Нью-Йорк, але не змінюючи історію. Хай там як, однак його задум не було втілено.
Після сутичок лівих студентів 1968-го на майданах Валле Джулія (біля Римського університету Сап’єнца, де студенти намагались відбити у поліції захоплений ними факультет) Пазоліні пише памфлет для журналу «Нуові аргоменті», у якому підтримує поліціянтів, котрих вважає за справжніх пролетарів. Потому в «Еспрессо» з’явилася перекручена стаття та цей вірш, повна назва якого була «Компартія — для молоді!» (Віршовані нотатки для віршів у прозі, що з’явились після «Апології») і який спричинив бурхливі суперечки, котрі, можливо, не вирішено й донині.
Відголосся цих суперечок з’явиться у колонці «Хаос», яку Пазоліні веде у тижневику «Темпо» починаючи з 6 серпня 1968 року до січня 1970-го; в ній він відповідає на листи читачів, веде щоденники, в яких описує подорожі, публікує нариси, рецензії до книг, пише листа президенту країни.
У 1967 році Пазоліні зняв «Царя Едіпа»: «[…] коли я вирішив зняти „Царя Едіпа“, я розмірковував над іншим фільмом — „Теоремою“. Тема інцесту присутня й у „Теоремі“ (там на неї лише натякають і мають на увазі). Можна сказати, що обидва сценарії були написані одночасно, але суто з технічних причин я спершу взявся за „Царя Едіпа“».
«Теорема», вийшовши на екрани, спричинила черговий скандал. У вересні 1968-го фільм було представлено на Венеціанському кінофестивалі, але його вилучили за непристойність. Утім, фільм таки отримав премію ОСІС, а Лаура Бетті отримала нагороду Кубок Вольпі, за кращу жіночу роль.
У номері за січень—березень у «Нуові аргоменті» виходить стаття під назвою «Маніфест для нового театру» (Пазоліні дає визначення новому театрові, як «театру слова»), а в листопаді у Турині письменник випробовує себе як театральний режисер, ставлячи на сцені одну з власних трагедій «Оргію», де грають Лаура Бетті, Луїджі Медзанотте та Нелід Джанмарко.