Нафта

У нашому випадку не лише найменше додавання, хай навіть з метою перекинути місток «transition quelconque»[387] над розколинами хисткого твору, але й навіть будь-яке виключення окремих уривків (і такі є), які можуть видаватися зайвими чи можуть збивати з пантелику, неприпустимо суперечило б волі автора. З передмови випливає, що до всього у цьому романі, разом з прогалинами й нестиковками, треба ставитись як до значущого, а тому — недоторканного.

Ми не маємо жодної потреби в тому, щоб перегруповувати фрагменти, як це записано в анотації до «Божественного Мімезису» як єдине доручення автора редакторові (у якого виникає дилема щодо того, зберегти зв’язність тексту чи хронологічну послідовність). Таке доручення дав особисто Пазоліні, який розташував Нотатки у течці зовсім не у довільному порядку (іноді навіть порушуючи нумерацію сторінок, яку сам склав раніше). Отож наразі ми повинні лише поважати укладену автором послідовність, навіть там, де (таких випадків дуже мало), ймовірно, сам Пазоліні її змінив. За життя автора будь-яке рішення можна змінити; але коли його вже немає, будь-яке тимчасове рішення стає остаточним. Тим вагомішим стає цей принцип, коли, як у випадку з «Нафтою», неостаточність автор вважав складовою задуманої «форми».

Що ж стосується решти, то якщо деякі прогалини й засмутять читача (але в той самий час пожвавлять нашу уяву), то нестикування (я відзначив найпомітніші) у тексті зовсім незначні й не завадять читачеві більше, ніж нестикування в «остаточних» жанрово вивірених творах Аріосто, Тассо чи Мандзоні. Як не стане на заваді читачеві й те, що лишилось кілька «непрочитуваних» слів, позаяк Пазоліні, прагнучи чітко визначеного ефекту відчуження, своєю рукою штучно вставив у деякі свої рядки в дужках примітку «непрочитуване слово» (пор., напр., «Перевершити людські можливості й організувати», «Ґарцанті», Мілан, 1971, с. 103).