Історія без міфів. Бесіди з історії української державності
- Автор: Иванченко Раиса Петровна
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: МАУП
- ISBN: 966-516-204-7
- Жанр: История
Электронная книга - «Історія без міфів. Бесіди з історії української державності». Краткое содержание книги:
Посібник розрахований на широке коло читачів — учнів, студентів, учителів, усіх, хто цікавиться проблемами становлення й еволюції державницької історії упродовж майже півторатисячолітнього періоду нашого минулого.
5) Водночас створювалася власна правоохоронна організація — Служба безпеки України (СБУ). Вона створювалася не як каральна структура, а для захисту суверенітету, конституційного влаштування, територіальної цілісності та збереження науково–технічного та оборонного потенціалу України. Велика роль відводилась їй у боротьбі з організованою злочинністю.
6) Було прийнято ряд законів про дотримання прав людини — про реабілітацію репресованих, про свободу совісті, про права національних меншин. Спеціальна постанова “Декларація прав національностей України” гарантувала усім народам і національностям рівні політичні, економічні, соціальні та культурні права. Наприкінці 1991 року в системі АН України був створений Інститут національних відносин та політології, згодом створено Міністерство у справах національностей та міграцій.
7) Крім того, Верховна Рада затвердила державний герб України, прапор і гімн.
8) Велика перебудова розпочалась у сфері реорганізації виконавчих структур. 25 лютого 1992 р. були скасовані попередні союзні міністерства, а замість них створено 26 міністерств у системі українських органів влади. Тепер вони не керували безпосередньо виробництвом, а відповідали за проведення державної політики в різних галузях господарства.
При Президентові була створена дорадча інституція — Державна Дума з 62 осіб. В її складі утворилось чотири комітети. Але вона себе не виправдала і через рік була розформована.
9) Українська держава змушена була заново будувати судо–воправові органи. У квітні 1992 р. було прийнято закон про Конституційний Суд. Були визначені його компетенції, а також повноваження Міністерства юстиції, СБУ, прокуратури, адвокатури.
10) На районних і обласних рівнях були ліквідовані виконавчі комітети і запроваджувався інститут представників президента — голів державних адміністрацій. У Криму діяв представник президента з широкими повноваженнями.
Проте всі ці державні структури формувалися з колишньої партійно–радянської номенклатури і не могли по–новому керувати. А внутрішня ситуація в Україні погіршувалася.
Крім того, суттєву роль відіграв тодішній російський уряд, який попри офіційне визнання незалежності України (5 грудня 1991 р.) негативно поставився до самого факту цієї незалежності. Адже багатовікове перебування України в складі Росії виробило міцну анексіоністсько–шовіністичну концепцію, яка була спрямована на ліквідацію державницького існування українців — і в часи Гетьманщини (XVII–XVIII ст.), і в добу Української революції 1917–1920 рр.
Існування незалежної України підривало домінацію Росії в Східній Європі, позбавляло її величезної сировинної бази для промислових, військових і культурних потреб. Тож відразу по проголошенні незалежності України російські політики почали розробляти і втілювати в життя нові методи ліквідації або хоча б знесилення суверенітету України. 1992 року був випрацюваний план, який передбачав припинення замовлень військовим заводам України, 80 відсотків яких були тісно пов’язані з російським військовим комплексом. У такому разі армія безробітних постійно мала розхитувати страйками і демонстраціями українське суспільство. Створення в Україні такої “стабільної нестабільності” — ось головний задум цього плану.
Щоб зруйнувати українську незалежність, почали створюватись численні антиукраїнські партії, рухи, фонди, комерційні організації, трасти, які своєю діяльністю сприяли хаосу в економіці і житті української держави, їхня мета була визначеною. Як сказав один із чільних російських політиків С. Бабурін: “Або Україна знову возз’єднається з Росією, або війна”. У руках російського капіталу опинилась основна кількість видавництв, преси, радіо і телеканалів. За 1992–1994 рр. тираж українських видань зменшився в 4 рази. Українська преса становила всього 25 % від усієї преси. Тепер ця цифра набагато менша: нині на одного жителя України припадає менше однієї книжки. Тим часом у Росії, Польщі, Німеччині та інших країнах — близько 10 і понад те.
Особливо болючим для економіки України був розрив економічних зв’язків. Росія почала запроваджувати до нашої держави руйнівну політику цін щодо енергоносіїв. Хоча Україна зробила величезний внесок у створення та розвиток паливно–видобувної промисловості Росії, російський уряд почав підвищувати ціни для України на нафту й газ. Як писала преса, Росія стала продавати Україні свій стратегічний експорт за світовими цінами, хоча для Казахстану, Білорусі та інших держав була дешевшою — російська нафта. І водночас за транзит через Україну цих енергоносіїв Росія сплачувала в 4 рази нижче за світові ціни. На будь–яке нагадування Києва про таку невідповідність Росія реагувала нервово і навіть агресивно.